Неділя
17.12.2017
01:39
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031




Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 80
Посилання
український каталог
Lemky.com





ХРАМ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ(Чернівці) Київська православна богословська академія




Церкви.com

Свято Феодорівський чоловічий




Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство


КАЛУСЬКЕ МОЛОДІЖНЕ ПРАВОСЛАВНЕ БРАТСТВО ПРП. ІОВА ТА ФЕОДОСІЯ МАНЯВСЬКИХ

+Братство;)

Пластовий портал

Братство св. вмч. Варвари

Одигитрия

Миколай про тебе не забуде


Друзі сайту
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату
Наш банер

Фотографія 1
<"Свято-Покровський чоловічий монастир
Житомирсткої єпархії УПЦ КП
Попільнянський район с.Білки ">
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильник
Поділитися/ Сподоб
Свято-Вознесенська парафія УПЦ КП Донецька єп. м.Дружківка

Свято-Покровський чоловічий монастир Житомирської єпархії...

Блог

Головна » 2011 » Серпень » 30 » Україні Українську Церкву!!!
22:47
Україні Українську Церкву!!!
Цікаво прочитати про УПЦ МП: С помощью подковёрных 
интриг и заговоров Москва пытается установить 
тотальный контроль над Украинской Православной 
Церковью. На кону – кресло митрополита 
и единство УПЦ «Соблюдайте регламент», 
– голос предстоятеля УПЦ МП митрополита 
Владимира осенними листьями прошелестел 
по залу Трапезного храма Киево-Печерской 
лавры. Его слова (а из-за неважного состояния 
здоровья митрополит сейчас говорит крайне 
редко), произнесённые на Поместном Соборе 
Украинской православной церкви 8 июля, заставили 
выступающего на несколько секунд замолчать. 
Потом известный бизнесмен с донецкими корнями, 
меценат, истовый православный Виктор Нусенкис 
продолжил свою 15-минутную речь. Говорил 
он о том, что украинская церковь отдаляется 
от русского православия, и бранил на чём 
свет стоит окружение митрополита Владимира, 
которое добивается полного разрыва с матерью-РПЦ. 
В зале изредка раздавались неодобрительные 
возгласы присутствующих епископов, звучали 
неразборчивые фразы со словами «Донецк» 
и «донецкие». Впрочем, публичная дрязга 
– это лишь видимая часть политического 
конфликта, который вот уже несколько лет 
тлеет внутри УПЦ МП и сейчас, похоже, готов 
разгореться ярким пламенем. Борьба между 
сторонниками самостоятельности украинской 
церкви и пророссийским епископатом грозит 
расколом УПЦ. Цена вопроса – 5 миллионов 
прихожан и треть всего православного мира. 
Церковный переворот Чтобы понять причины 
разразившегося на соборе конфликта, нужно 
отмотать плёнку на день назад. Накануне 
вечером в офис настоятеля Киево-Печерской 
лавры епископа Павла зашли двое хорошо 
одетых солидных мужчин. Владыка принял 
их с большим радушием. Как было не принять? 
Ведь Виктор Нусенкис и Юрий Филатов, руководители 
группы «Донецксталь», – крупнейшие спонсоры 
Украинской православной церкви. Однако 
на этот раз к владыке они пришли не с разговорами 
о строительстве храмов, а с предложением 
другого рода. «Нусенкис с Филатовым на голубом 
глазу предложили Павлу место митрополита 
Киевского в обмен на поддержку их позиции 
на Соборе. По плану, который они озвучили 
Павлу, митрополитом вначале должен был 
стать епископ Донецкий и Мариупольский 
Иларион, а потом, собственно, сам Павел, 
потому что он на 10 лет моложе. Самого митрополита 
намеревались низложить либо убедить оставить 
свой пост по состоянию здоровья», – рассказал 
Фокусу источник в киевской митрополии. 
По его же словам, на смелое предложение 
высоких гостей настоятель Киево-Печерской 
лавры ответил отказом и в рискованную интригу 
ввязываться не стал. Вместо этого о разговоре 
с Нусенкисом и Филатовым он рассказал митрополиту 
Владимиру. Собственно говоря, уже на этом 
этапе заговор по отстранению предстоятеля 
УПЦ провалился. И хотя сам Нусенкис не захотел 
комментировать эту информацию, скорее всего, 
это не конец истории, а её начало. Ведь, судя 
по всему, за смелыми планами по смещению 
Владимира стоит высшее духовенство РПЦ, 
а возможно, и сам патриарх Кирилл, который 
таким образом пытается вернуть автономную 
украинскую церковь под свой прямой контроль. 
Рука Москвы В Украине идеологической опорой 
РПЦ называют лидеров так называемого славянофильского 
крыла УПЦ – епископов Донецкого и Мариупольского 
Илариона, которого заговорщики прочили 
в митрополиты, и Одесского – Агафангела. 
А Нусенкиса и Филатова Москва, очевидно, 
выбрала только в качестве переговорщиков. 
Им, в отличие от епископов, нечего было терять 
в случае провала заговора. Версию о том, 
что возникший на соборе конфликт был срежиссирован 
в канцелярии Кирилла, расположенной в Чистом 
переулке в Москве, на условиях анонимности 
Фокусу подтвердили и сотрудники аппарата 
Киевской митрополии. Они называют даже 
автора озвученных Нусенкисом тезисов – 
это зампредседателя отдела внешних церковных 
связей РПЦ отец Николай (Балашов). Если это 
так, то санкцию на церковный бунт украинским 
заговорщикам спустили с самого верха. «Учитывая, 
что структура патриархии намного более 
централизована, чем структура УПЦ, я думаю, 
пытаться представить протоиерея Николая 
Балашова как человека, который совершает 
такие действия в украинских вопросах самостоятельно, 
невозможно. Поэтому упоминание Балашова 
– это попытка найти стрелочника», – отметил 
в разговоре с Фокусом епископ УПЦ КП Евстратий 
(Зоря). Впрочем, желание Кирилла усилить 
контроль над УПЦ по принципу «разделяй 
и властвуй» в итоге может сыграть против 
него самого. «Действия патриарха и его окружения 
ведут к усилению напряжённости в церкви. 
Теперь ясно видно, что есть несколько групп 
в УПЦ МП, которые по-разному видят будущее 
церкви. Патриарх Кирилл поддерживает только 
группу сторонников тесной интеграции с 
Москвой. Единство УПЦ МП держится только 
за счёт личного авторитета митрополита 
Владимира», – уверен епископ Евстратий. 
Если это так, то попытки патриархии поставить 
на место Владимира своего ставленника закончатся 
расколом. Как метко выразился один священник 
из окружения митрополита, в случае реализации 
такого сценария вместо контроля над всеми 
украинскими приходами Чистый переулок 
получит контроль над неким Донецким экзархатом. 
И окончательно потеряет всю остальную Украину. 
Так что сейчас патриарху Кириллу придётся 
склеивать тарелку, которую до этого он активно 
помогал разбивать. Епископ Александр (Драбинко): 
«Раскола внутри церкви нет» Секретаря митрополита 
Владимира епископа Александра (Драбинко) 
считают одним из оппонентов русофильского 
крыла епископата УПЦ. Владыка Александр 
изложил Фокусу свою версию произошедших 
на Соборе событий – Почему Виктор Нусенкис 
решил, что он вправе в такой форме выступать 
на Соборе? – Он являлся равноправным участником 
и делегатом Собора УПЦ. От каждой епархии 
было по четыре делегата: архиерей, священник, 
монашествующий и мирянин. Всего 237 человек. 
В их число входил и Виктор Нусенкис – известный 
и уважаемый человек, церковный меценат, 
храмостроитель. Церковь его благодарит 
и низко кланяется за добрые дела. Но что 
случилось с ним на Соборе, одному Богу известно. 
Не хотелось бы верить, что правы те, кто 
такое поведение объясняет его личными политическими 
и экономическими интересами. – В СМИ появилась 
информация о том, что он прекратил финансирование 
церкви. Это правда? – Не могу отвечать за 
всю церковь. Виктор Нусенкис финансировал 
многие социальные проекты в разных епархиях 
УПЦ. Помогал также в строительстве кафедрального 
собора, реконструкции киевских духовных 
школ. В какой мере прекращено финансирование, 
мне не известно. Некоторые «репрессивные» 
меры, конечно, последовали в адрес нашего 
авторского проекта «Світ Православія» 
на телеканале «Глас». Запрещено освещать 
деятельность митрополии и предстоятеля 
УПЦ. И всё потому, что нашему меценату нашептали 
о чрезмерном украинофильстве сотрудников 
митрополии, которое якобы уводит УПЦ от 
Московского Патриархата. – Почему всё-таки 
он решил разругаться с руководством церкви? 
– Я сам в недоумении и задаюсь этим вопросом. 
Один мой знакомый предположил, что причина 
в том, что нынешнее руководство церкви ему 
уже не нужно, так как он решил свои проблемы. 
В чём суть этих проблем, мне не объяснили. 
Впрочем, я более чем уверен: не Виктор Нусенкис 
является автором и причиной произнесённого 
и произошедшего на Соборе. – Кто же тогда 
автор? – Не хотелось бы выносить сор из 
избы. Это внутренние дела руководства церкви. 
Однако тема приобрела широкую огласку, 
и я не могу не ответить. А имя автора озвучил 
в одном из своих недавних интервью наместник 
Киево-Печерской лавры митрополит Павел. 
Это зампредседателя отдела внешних церковных 
связей РПЦ протоиерей Николай Балашов. 
Утверждение не голословное. Накануне Собора 
к нам попала конфиденциальная информация, 
которая, как выяснилось впоследствии, легла 
как в основу речи Виктора Нусенкиса, так 
и письма об изменениях к Уставу за подписью 
владыки Агафангела, поддержанного и другими 
архиереями. Знал ли об этом и благословил 
ли на такие действия Николая Балашова святейший 
патриарх Кирилл? Весьма сомнительно. В телефонном 
разговоре святейшего с митрополитом Владимиром 
за полчаса до начала Собора об этом речи 
не шло. – Вас называют сторонником автокефалии 
УПЦ. Это правда? – На этот вопрос я уже многократно 
отвечал. Меня, как и большинство в нашей 
церкви, устраивает её нынешний канонический 
статус. Считаю его оптимальным. – Правда 
ли, что патриарх Кирилл приехал в Украину 
для того, чтобы предотвратить раскол внутри 
УПЦ? – Раскола внутри УПЦ нет. Делегаты 
Собора практически единогласно поддержали 
все решения, предложенные предстоятелем 
УПЦ блаженнейшим митрополитом Владимиром. 
Сергей Высоцкий, Фокус
ПРО «ПОВТОРНЕ» ЗВЕРШЕННЯ ТАЇНСТВ В МОСКОВСЬКОМУ 
ПАТРІАРХАТІ Як відомо, після розвалу Радянського 
Союзу на окремі, самостійні держави, в багатьох 
посттоталітарних країнах, духовні керівники 
РПЦ не можуть залишити важелі впливу над 
святинями та віруючими народами в незалежних 
державах, застосовуючи для цього усі способи. 
Не виключенням стала і Україна, в котрій 
і до нині точиться боротьба за управління 
Українською Церквою та її православним, 
віруючим народом. Без кровопролиття український 
народ, шляхом самовизначення та доброї 
волі 24 серпня 1991 року проголосив свою державну 
незалежність. Відповідно, згідно канонічних 
правил: 17-го IV та 38-го VI Вселенського Соборів, 
котрі проголошують, що : «громадянським 
та земельним розподілам нехай відповідає 
і розподіл церковних справ», тобто, церковно-адмістративний 
устрій повинен відповідати устрою державному, 
а також, дотримуючись 34-го Апостольського 
правила, яке говорить, що : «єпископам усякого 
народу належить знати першого серед них 
і визнавати його як главу», - Українська 
Православна Церква, фактично, вступила 
в повну адміністративну незалежність при 
збереженні повної єдності віровчення, богослужіння 
та церковного устрою з усіма Помісними 
Православними Церквами. Канонічну правильність 
цього шляху УПЦ було доведено на Помісному 
Соборі УАПЦ 5-6 червня 1990 року та Помісному 
Соборі УПЦ 1-3 листопада 1991 року, чим Українська 
Православна Церква проголосила свою автокефалію. 
Отже, фактором для проголошення автокефалії 
є політична незалежність народу, серед 
якого відповідна Помісна Церква несе своє 
служіння. За канонічним правом, право на 
проголошення автокефалії, за наявності 
належних умов і підстав, однією з яких є 
відповідна державно-адмістративна незалежність, 
належить Собору Церкви на чолі з Її Предстоятелем, 
яка проголошує свою автокефалію, але зовсім 
не самочинному, таємному, позацерковному 
зібранню єпископів без Предстоятеля Церкви, 
котре не має ніякої законної сили, як це 
мало місце в Харкові на чолі з рядовим єпархіальним 
архієреєм – митрополитом Никодимом 27 травня 
1992 року, усунувши законного Предстоятеля 
УПЦ, тодішнього митрополита Філарета (нинішнього 
Патріарха УПЦ КП) від канонічно-законного 
управління Помісною Українською православною 
Церквою. На Об’єднавчому Соборі УАПЦ та 
УПЦ в Києві 25-26 червня 1992 року, об’єдналися 
в єдину Церкву, котра отримала назву Українська 
Православна Церква Київський Патріархат. 
Таким чином, УПЦ КП пройшла не лише історичний 
але й канонічно-еволюційний шлях свого 
становлення та утвердження, а так, як вона 
Церква незалежного українського народу, 
проповідуючи православне віровчення та 
дотримуючись канонів та звичаїв Вселенського 
Православ’я, отже, - вона справжня Помісна 
Православна Церква. Посилаючись на вищевикладене 
канонічне право, постає логічне запитання: 
всупереч яким канонам УПЦ КП, Церква незалежного 
українського народу повинна вважатись 
неканонічною? Хіба тому, що Російська Церква 
висунула безпідставні та неаргументовані 
анафеми тодішньому митрополиту Філарету, 
нині Предстоятелю УПЦ КП., як мало місце 
з рядом церковно-державних діячів України 
на протязі минулої історії? Різні українофоби 
говорять про те, що митрополит Філарет нібито-то 
порушив усну клятву і не пішов, відповідно 
до неї у відставку з посади Предстоятеля 
УПЦ, про що заявляв на засіданні Архієрейського 
Собору РПЦ. Слід зауважити, що згідно того 
ж канонічного права, котрим керується у 
своєму житті кожна Помісна Православна 
Церква, зокрема, посилаючись на 9-е правило 
ІІІ-Вселенського Собору, а також на 3-е правило 
свт. Кирила Олександрійського: «Залишення 
ієрархом кафедри під тиском або через страх 
за своє життя вважається тяжким гріхом». 
Відречення від управління кафедри в такому 
випадку – вважати недійсним. Виникає логічне 
запитання: то хто порушив канони в цьому 
випадку, той хто слідує ними і виконує їх, 
чи той, хто порушує їх? З логічної відповіді 
випливає і відповідь: хто канонічний, а 
хто ні. Наш Предстоятель –Патріарх Філарет 
слідує канонам Святої Соборної і Апостольської 
Церкви, йдучи шляхом автокефалії, згідно 
канонічного права Вселенської Церкви, а 
тому благодатність Таїнств, звершених в 
УПЦ КП – Помісній Церкві не може ставитись 
під сумнів, бо УПЦ КП – Церква не єретична, 
а Православна, а в єресі Її ніхто не може 
звинуватити. Якби вона сповідувала єресь, 
тоді Таїнства Її не визнавались би Православною 
вірою. Щодо основного питання, то слід зауважити, 
що зараз по місцях на території незалежної 
України, т.зв., - «канонічними» єпископами 
і священиками Московського Патріархату 
звершуються неприпустимі в практиці Вселенського 
Православ’я, антиканонічні, заборонені 
Священним Писанням, Священним Переданням, 
Символом Віри, догматами, руйнівні для душ 
практики «повторення Таїнств» і священнодій, 
таких як: Хрещення, Вінчання, поховання, 
Хіротонії, попередньо звершених у Київському 
Патріархаті. Цікаво, чи задумується духовенство 
Московського Патріархату на Україні, що 
приносить для них самих та для душ тих, кого 
вони схиляють до цієї гріховної практики? 
Чим же керуються «канонічні» представники 
Московського Патріархату? Найперше слід 
зазначити, що жодного офіційного документу 
всередині РПЦ та УПЦ МП, котрий би канонічно 
обґрунтовував та дозволяв повторне звершення 
Таїнств над православними українцями – 
не існує. Вже з цієї причини стає зрозумілим, 
що така практика «канонічним духовенством» 
звершується самочинно, без благословення 
Церкви, а отже, проти волі Божої. Натомість, 
подивімось, що говорять з цього приводу 
канони Кафоличної, Святої, Соборної і Апостольської 
Церкви, котрими керується і яких дотримується 
Вселенська Православна Церква з часу Її 
заснування Пастиреначальком – Господом 
нашим Ісусом Христом в день П’ятидесятниці 
в 33 році по Різдві Христовому? Зокрема, 47-е 
Апостольське правило гласить: «Якщо єпископ 
або пресвітер знову охрестить того, хто 
отримав правильне хрещення – нехай буде 
позбавлений сану як той, хто насміхається 
з Христа і смерті Господньої»! Після цього 
виникає логічне запитання, чи залишається 
благодатність православного священика 
чи єпископа після того, коли він повторно 
«перехрещує», «перевінчує», «перерукопокладає»? 
Хто чим би не оправдовував би цей тяжкий 
гріх, але відповідь на це запитання міститься 
в самому 47-му правилі святих Апостолів. 
Стосовно єпископів, котрі наважуються звершувати 
«повторні» хіротонії, Апостольські правила, 
зокрема 68-е, визначає наступне покарання 
за цей духовний злочин: «Якщо хто - єпископ, 
пресвітер чи диякон, прийме від кого-небудь 
друге рукоположення, - нехай буде вивержений 
зі священного чину і він, і той, хто рукоположив»! 
Ось і всі канони, котрі і визначають, хто 
живе за ними, а хто руйнує і спотворює їх, 
відповідно, хто канонічний, а хто ні. Духовенство 
УПЦ КП, через хіротонії патріарха Філарета 
і митрополита Якова (Панчука) а також митрополита 
Андрія (Горака) має законне апостольське 
приємство. Підсумовуючи свою статтю хочеться 
поставити ряд запитань, відповідь на котрі 
дасть вищевикладене та логічне мислення: 
1. Ким, насправді, не визнаються Таїнства, 
звершені в Київському Патріархаті: Богом 
чи структурою Московського Патріархату? 
2. Хто ж насправді порушує канони Вселенської 
Церкви звершуючи «повторні Таїнства» над 
православними українцяим, духовенство 
Київського чи Московського Патріархату? 
До цього слід додати, що в Київському патріархаті 
не зафіксовано жодного випадку такого тяжкого, 
антиканонічного гріха. 3. Чи залишається 
перед Богом і Церквою у єпископів і священиків 
Московського Патріархату, котрі «повторно» 
звершують Таїнства над православними, прямо 
порушуючи Апостольські правила, надалі 
звершувати священнодії? Треба знати, що 
і миряни, які дозволяють звершувати над 
собою «повторні Таїнства» так само тяжко 
согрішають. Приналежність Київського Патріархату 
до Єдиної Святої Соборної і Апостольської 
Церкви визначається правильним і православним 
сповіданням віри та істини, заповіданої 
Господом Ісусом Христом через святих Апостолів 
усім, хто вірує в Нього, а не адміністративною 
єдністю з Московським, або якимось іншим 
Патріархатом. В реаліях українського церковного 
життя спостерігається бажання підмінити 
поняття містичної єдності з Московським 
Патріархатом. Тому, цінуючи дотримання 
канонів, на своєму шляху до автокефалії, 
Помісна Українська Церква – Київського 
Патріархату, зберігаючи апостольське приємство 
у хіротоніях свідчить, що благодатність 
Її життя залежить, в першу чергу, від Самого 
Духа Святого, Який безперервно діє в Церкві 
та: « дише, де хоче» (Ін.3.8), а не там, де йому 
вказують смертні люди. прот.Сергій Лучанін, 
кандидат богословських наук, член спілки 
журналістів України, викладач Рівненської 
Духовної Семінарії
В Україн
і має бути Помісна Церква.Українська.Церква 
,яка контролюється з москви не є українською,вона 
московська.Суперечок просто не може бути.Якщо 
всі церкви в Україні об"єднаються під омофором 
Київським і буде створена Єдина Помісна 
Православна Українська Церква,то вона стане 
найбільшою в світі!!!Саме цього і боїться 
Москва.Вона не хоче втрачтаи велику кількість 
парафій. Многії Літа Святійшому Патріарху 
Київському і всієї Руси-України Філарету!!!Хай 
Господь Бог Благословить нам всім українцям 
Єдину Помісну Православну Українську Церкву!
Переглядів: 582 | Додав: Dionisij | Теги: патріарх Філарет, православна віра, УПЦ МП, Україні українську Церкву, монастир, митрополит Волод, УАПЦ, церква, ієромонах Діонісій (Васильєв), УПЦ КП | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: