31 березня, в день святкування пам’яті святителя Григорія Палами та Собору всіх святих і преподобних отців Києво-Печерських, В Свято-Покровському чоловічому монастирі відбувся постриг в ченці, насельника монастиря – диякона Сергія (Янченко). Постриг звершив намісник монастиря о. Діонісій (Васильєв). В чернечому постригу о. Сергія було наречені ім’ям – Даміан. Тож помолімося всі, щоб Господь помилував його і утвердив в православній вірі та і на цьому не легкому чернечому шляху. Після служби о. Діонісій виголосив змістовну проповідь: Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми з вами святкуємо другу неділю великого посту та згадку великого святителя Григорія Палами. Григорій Палама, афонський чернець (1296-1359), був одним із засновників ісихазму, містичного вчення про злиття людини з Богом. По вченню Палами і його побратимів-ісихастів (Сімеона Нового Богослова, Григорія Синаїта і інших), людина, яка досягла досконалості в любові, полюбивши Бога без жодного егоїзму і користі, може за допомогою молитви з’єднатися з Божественною енергією, тобто живій і всюдисущій благодаті Бога (по-грецьки energeia означає дієвість, те що діє), і піднестися до самого Бога, побачивши своїми очима Світло його передвічної слави – обожитися. Багато сподвижників ісихастів неодноразово бачили славу Божу у вигляді сліпучого і невимовного світла. Ісихасти стверджували, що саме це світло апостоли побачили на горі Фавор. Саме ж слово «ісихазм» походить від грецького «ісихия» – «мовчання», оскільки для досягнення необхідного стану духу ісихасти практикували тривалу відокремлену «розумну» молитву, тобто в думці, без слів, особливо віддаючи перевагу Ісусовій молитві: «Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!». Часто вони вдавалися, цілком зосереджуючись на молитві, до певних тілесних зусиль – перебуваючи в стані молитви, сиділи на низьких лавках або сходинках, зігнувши спину і дихаючи в особливому ритмі. Григорій Палама був досить великим сподвижником святої гори Афон, практикував поглиблену молитву. Його постать є однією з уособлень справжнього чернечого життя.
 Сьогоді православна церква згадує також собор усіх святих преподобних отців Києво-Печерських, нам знайомими є досить багато їх імен, але багато залишилися невідомим для нас. Вивчаючи Києво-Печерський патерик чи такі твори як «Повість минулих літ», житіє святих та інші авторитетні історичні джерела, ми неодноразово дивуємося великим подвигам Печерських старців та преподобних отців. Одним з таких є преподобний Даміан. У чернечому житті прп.Даміан був послідовником свого настоятеля – прп. Феодосія. До самої кончини харчувався лише хлібом і водою. Найперший серед братії здобув славу цілителя. "Патерик Києво- Печерський” розповідає, що коли приносили до монастиря хворих дітей, ігумен Феодосій направляв їх до Даміана. Преподобний молився, помазував хворих святим єлеєм, і вони зцілялися. Досить потужною була молитва цього святого. Отже, монах Даміан був чи не першим педіатром на Русі. У Житії прп. Феодосія повідомляється, що Даміан ревно «подражає життю і смеренню» св. ігумена. Багато з тих хто знав Даміана свідчили авторові Житія «про велике його смирення, і життя, і послушання, що він у всьому підкорявся ігумену». Ті, хто був у Даміана у келії бачили «лагідність його і неспання у всі ночі, перебування його увесь час в молитві чи читанні святих книг». Перед своєю смертю святому з’явився ангел в образі прп. Феодосія, і сповістив, що Даміан буде в Царстві Небесному. У Житії прп. Феодосія приводиться молитва Даміана, у котрій він просить у Христа бути причасником Його Царства і не розлучатися з прп. Феодосієм і після смерті. Прп. Феодосій з декотрими насельниками монастиря були при хворому Даміані аж до самої його смерті. Довго вагався я, коли ж звершити постриг, на який день його призначити. Багато раз дата за тих чи інших обставинах змінювалася, переносилася, і не тому, що брат наш не був
достойний постригу раніше, а очевидно дією Божого промислу. Перед прощеною неділею я проснувся після звичайного нічного сну і немов ангелом були нашептані мені слова «Вже пора! Час наблизився, немає куди відтягувати.» Вставши з ліжка я взяв церковний календар і мій погляд впав на сьогоднішній день, відклавши календар я довго молився, роздумував і наважився запитати думку брата, адже мого бажання у вирішенні цього питання замало. Після обідньої трапези я лишив отця в келії і став з ним говорити, я не знав які слова маю до нього промовити, як сказати йому свою думку, щоб не нав’язати її, щоб людина змогла сама вибрати, що для його серця наймиліше. Сталося непоясниме чудо, Сам Бог промовляв в той час моїми устами, Сам Бог віткрив братові вуха для слухання і серцем я відчув, що щось неописане в той час сталося, вибір і бажання двобічно співпали. І з уст брата я почув смиренні слова згоди. В той час зраділа душа моя від почутого, адже немов якесь таїнство в ту хвилину відбулося.Я давно знав бажання брата прийняти першу ступінь чернецтва – рясофор. Та рясофор – це ще не повноцінний монах, це та людина яка не дає ще чернечих обітниць, це ще той, що не зрікається повністю світу, це той котрий вагається в своєму виборі, а отже не стоїть міцно. І тут, щось немовби підштовхнуло мене запитати брата, а чи не бажає він повністю віддатися Богові склавши всі монаші обітниці, адже в моєму серці немов чужий голос промовляв, ти ж бачиш, що він готовий, питай його мерщій. І насправді, коли я спитав брат не вагаючись погодився вдруге. Два тижні ми готувалися до цього дня, усердно молилися, підготовлювали чернечи одежі, говорили про це священнодійство, все начебто було чудово, але залишилося ще одне питання не вирішеним, яким же ім’ям наректи новопостриженого брата? Я відчував велику відповідальність під час вирішення цього питання, багато молився, просив Бога вказати на те ім’я яке було б благо – угодне Його Святій волі. Я перечитав житія всіх святих Києво-Печерських, перебрав сотні імен та характерів, ставив на важіль кожне ім’я, прискіпливо перебираючи, немов гору дорогоцінних каменів, щоб вибрати достойну перлину для цієї прикраси. Кожного вечора я засипав в сумнівах і ваганнях, кожен день мене постійно бентежило це питання. Адже ціла доля людини сьогодні в моїх руках. Це досить важкий вибір! Це значуща відповідальність! Це доля людини! Одного дня Бог вказав мені на ім’я Даміан, довго не приймав я рішення, вагався, вмовляючи себе, що то не Божа воля, а лише моя особиста примха. Та все ж після довгих моральних катувань, коли мені це ім’я вже навіть подобатись перестало, я відчув отой Божественний голос, що все ж стверджував в цьому виборі. Немов Святій Марії і Йосипу було одкровення наректи божественне дитя ім’ям Ісус, подібний поклик відчула і моя душа.Даміан – приборканий, так це ім’я перекладається з грецької мови. Так і кожен монах ставши на шлях спасіння в монастирі повинен приборкати всю свою плоть, свої пожадання, пристрасті та звички. Повинен лишити мирське і покоритися Божественному, відректися від світу і прилучитися до Царства Небесного, відректися сатани та його спокус і з’єднатися з Богом і від нині вести відверту війну з дияволом.
Тому сьогодні ми молилися, що Бог прийняв свою заблудлу овечку, щоб прийняв блудного сина, щоб прийняв брата цього як розбійника до Свого Небесного граду. Хай же міцним заступником і молитвеником, за тебе брате, перед престолом Божим буде преславний святий сподвижник і цілитель Києво-Печерський Даміан. Від сьогодні твоя душа під його святою опікою.
В твоєму житті брате, відбулася значуща подія, сьогодні ти помер, помер для світу, помер для гріха, помер для диявола, сьогодні тебе вже не існує в світі і вся влада світу вже не володіє тобою. Та смію нагадати тобі брате Євангельські слова, що написав апостол Павло в своєму посланні до Римлян: «Знаємо, що наша стара людина розіп’ялася з ним (Христом), щоб знищити гріховне тіло, щоб ми більше не служили гріхові; бо хто вмер, той
виправдався від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й житимемо з ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, більше не вмирає – смерть над ним більше не володіє. Бо як він помер, то один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашім Господі] Ісусі Христі. Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, – щоб не слухалися його пожадливостей, не давайте ваших членів гріхові за знаряддя неправедності, – але віддавайте себе Богові, як ті що воскресли з мертвих, а ваші члени – Богові, за зброю праведності. Хай бо гріх не панує над вами, бо ви не під законом, а під ласкою. То що, будемо грішити, бо ми не під законом, а під ласкою? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому піддаєтеся як раби на послух, рабами того ви і є: кого слухаєте, – то або гріха на смерть, або послуху на праведність? Дякувати Богові, що були ви рабами гріха, але послухали серцем ту науку, якій віддалися. Звільнившись від гріха, стали ви рабами праведності. Кажу це по-людському, з огляду на немічність вашого тіла. Бо як ви віддавали були ваші члени в рабство нечистоті та беззаконню для беззаконня, так тепер віддали ваші члени в рабство праведності – на освячення. Бо коли ви були рабами гріха, то були вільні від праведності. Який же плід ви тоді мали? Його ви нині соромитеся, бо його кінець – це смерть. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Божими, маєте ваш плід – освячення, а кінець – вічне життя. Бо відплата за гріх – смерть; дар же Божий – то вічне життя в нашім Господі Ісусі Христі.» Ось до Нього саме ти сьогодні брате і прилучився, померши для гріха, тепер житимеш для Бога. Від сьогодні вже смерть не володіє тобою, володар твій від сьогодні тільки Бог! Тож хто хоче бути досконалим, хай продасть майно своє візьме хрест свій і йде за Христом. На добру путь став ти сьогодні брате, стій непорушно, постійно молись і хрестом, що в руках тримаєш зможеш відігнати всі підступи і стріли ворожі. Спасайся в Богу!
Намісник монастиря о. Діонісій (Васильєв)
31.03.2013 р.Б.
|
