Четвер
17.08.2017
22:14
Форма входу
Пошук
Календар




Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 80
Посилання
український каталог
Lemky.com





ХРАМ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ(Чернівці) Київська православна богословська академія




Церкви.com

Свято Феодорівський чоловічий




Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство


КАЛУСЬКЕ МОЛОДІЖНЕ ПРАВОСЛАВНЕ БРАТСТВО ПРП. ІОВА ТА ФЕОДОСІЯ МАНЯВСЬКИХ

+Братство;)

Пластовий портал

Братство св. вмч. Варвари

Одигитрия

Миколай про тебе не забуде


Друзі сайту
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату
Наш банер

Фотографія 1
<"Свято-Покровський чоловічий монастир
Житомирсткої єпархії УПЦ КП
Попільнянський район с.Білки ">
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильник
Поділитися/ Сподоб
Свято-Вознесенська парафія УПЦ КП Донецька єп. м.Дружківка

Свято-Покровський чоловічий монастир Житомирської єпархії...

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

АНТРОПОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА У СВІТЛІ ФІЛОСОФСЬКОЇ ТА БОГОСЛОВСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЙ (частина 2-га)

Християнська філософія як засіб захисту віри і її бачення людини: православний, католицький та протестанський підходи

Для християнської філософії, як і для екзистенційної філософії, головною проблемою є проблема людського буття.

Зокрема, християнська релігія і, базована на ній, філософія, за тривалий період свого існування накопичили багато різноманітних способів осмислення природних і соціальних явищ, тому вони, безумовно, є одними із фундаментальних джерел цінностей та орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширенішими серед них є "позатілесність” та "містичне прозріння”. Перший є спробою умоглядно вийти зі свого індивідуального тіла, звільнитися від тілесності та побачити навколишній світ ніби збоку, відкриваючи тим самим причетність особистого буття до змісту всесвітньої цілісності. Другий – заглиблення у власне "Я”, подолання межі із зовнішнім світом, злиття з потоком світових подій. Зрозуміло, що осмислення цих методів потребує спеціальної підготовки та відповідних умов. У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обґрунтування та захисту релігійних вчень про Бога, його якості, ознаки та властивості, а також комплекс доведень істинності догматики, релігійної моралі. Теологія як одна із форм вираження релігійної свідомості має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від філософії.

Проблема співвідношення філософії і теології виникла в перші століття існування християнства і актуальна до наших днів. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання, всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії – це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога. Релігійна філософія дає своє вирішення онтологічних, гносеологічних, космологічних, соціальних та інших проблем. В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для релігійно-філософської гносеології характерне роздвоєння об'єктів на природні та надприродні. Основою пізнання вважається одкровення, зафіксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки – допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.

У релігійній філософії яскраво виражається теологічне вирішення антропологічних і соціальних проблем. Як правило, вся система суспільних відносин тлумачиться з релігійних позицій (теологічна концепція історії як промислу Божого) і зводиться до божественної доцільності.

Релігійна філософія представлена різними течіями, які мають спільні риси та ознаки. Проте різні церкви беруть в основу своїх вчень різні філософські ідеї.

Zlatoust_Kiev_Sofijsky_soborПравославя – християнство, яке незважаючи на численні впливи залишається найближчим до свого першоджерела. Це – Богооткровенна теологія обоження людини. Православ’я освячене високим переємництвом духовних вчителів і видатних релігійних мислителів. Ортодоксія (з грецької "правильна думка”), православ’я, це насмперед Східна Церква. У ній найцілісніше збереглося насліддя перших віків християнства. Історично склалося, що через протиріччя позицій римських легатів і Константинопольського патріарха відбулося розділення Церков на Східну і Західну. Головною причиною суперечностей стали претензії Римської Церкви на першість (спадкоємство апостола Петра), перед чотирма східніми патріархами Константинопольським, Антіохійським, Олександрійським і Єрусалимським. Константинополь, хоч і вважався в греко-римській імперії вищим, ніколи не мав єдиновладдя над іншими патріархіями. Влада була поділена між патріархом і синодом (зібранням єпископів), а втіленням вищої церковної влади і доктринального авторитету були Собори. Розділення церков офіційно датується 1054 р.

Згідно з вченням Православної церкви, людина має пряме відношення до Бога і світу, розвиваючи образ Божий в собі, який втратила через гріхопадіння, ласку і благодать, зусиллям самовдосконалення, яке супроводжується внутрішньою боротьбою, сумнівами, стражданням, пошуків правди. Будучи створеною в процесі першопочаткової метафізичної зміни, людина змінна, знаходиться в постійному становленні, вдосконаленні. Як каже Христос: "Будьте досконалі, як і Отець ваш небесний досконалий є”. Змінність людської природи передбачає і можливість добра замінюватись злом. Божественна природа незмінна, вічно блага. Людина може перебувати у благодаті, через устремління до свого Творця. Святе Письмо свідчить: "І сказав Бог: сотворімо людину за образом нашим (і) за подобою нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими. І над птахами небесними, (і над звірами), і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі. І створив Бог людину, за образом своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх. І благословив їх Бог” (Бут. 1, 26-29). Справжня вартість людини і її велич полягає не в тому, що її споріднює з світом, а в тому, що її відрізняє від нього – у сотвореності за образом Божим, та можливості споріднення з Творцем. Людина представляє собою живу антиномію: вона тварна, але разом з тим, покликана сміливо проявлятись. Св. Григорій Палама говорить: "Стати нетварною за благодаттю” (Третій лист до Анкидина). 11.14_sv_G_Palama_oca-orgНа подібність людини до Бога вказує і те, що її властивості божественні, такі як свобода волі, від світу і всякої природної повинності. Людина не вичерпується ніяким "що”, не обмежується ніяким визначенням. Сутність людини глибинна непізнанна, адже людина, як образ Божий, віддзеркалює повноту свого Першообразу, володіє Його непізнанністю.

Образ Божий на думку святих отців розглядається як обожнений стан людини, звільненої від підпорядкування силам природи, маючої змогу вільно самовизначатись. Аскети передавали нам власне переконання в тому, що лик очищеної людини віддзеркалює божественне світло[23]. Хто зможе вирішити всі проблеми , котрі ставить у своїй природі за своєю суттю антиномічна людська природа? Тільки Христос-Богочоловік. Антропологія нероздільна від христології. О. Сергій Булгаков стверджує: "Боговоплочення не є катастрофою для людської природи або насиллям над нею, навпаки, її доповненням. Христос будучи справжнім Богом, є і справжньою людиною, явлення Христа є головним фактом антропології”[24]. "Тому в Христі і з цього боку не твориться насилля над людською природою, не вводиться в життя її чогось несумісного, але в Новому Адамі довершується образ Ветхого Адама, його призначення. Людина – це вже готова форма для справжнього богочоловіцтва, якого сама вона не в силах, але для котрої створена і покликана”.

Образ Логоса (слова) – образ Христа. Людина словесна істота, в цьому відкривається її особливість, відмінність від інших створінь. Світ створений Божественним Словом, котре є початком і кінцем світу. В людині, як образі Логоса, таємничо сконцентровані всі божественні логоси, що відкриваються в творінні. У ній вкладений зміст світу, але не для зв’язку з ним. Через людину вирішується доля світу, здійснюється Воля Божа в ньому, відкривається мета творіння, людина будучи покликана до звершеності веде до неї і увесь світ через Христа. З приводу дискусії щодо особи Христа, святі Отці стверджують, що між людиною як створінням та її Творцем пролягає безмежна віддаль. І всі Отці показують, що у божественній Особі, в Ісусі Христі, людська природа персоналізується. Це означає, що люди створені як особи у Божому Сині і Що їм призначено бути синами. Саме у перспективі Сина Божого Отці розуміють також руйнівність гріхопадіння, адже їм відкрились невичерпні тайни спасенної любові. У Христі любов Отця досягає безодень людства і що людині, якщо вона сподобилася цієї любові, у Христі дарована благодать перебувати в любові Отця, у Його серці, де завдяки Синові, правдивому Богові і правдивому Чоловікові, людство присутнє вічно[25]. Догмат Церкви про створення людини за образом Божим, підтверджує правдиву глибину і значення людського існування, водночас розкриваючи його особистісне буття. Християнство принесло радикально протилежні античному міркування про людину. Яка, віддзеркалюючи собою образ Божий, в метафізичних основах свого буття, звільняється від природно-космічної обумовленості. У свою чергу, уявленнями про світ, створений вільним бажанням волі Божої з нічого, очищається, виводячи думку з замкнутого кругу іманентної онтологічної необхідності. Поняття особистості формується в церковному богослів’ї у процесі утвердження догмату про Пресвяту Трійцю. Основа церковного вчення про особистість була закладена в ототожненні іпостасі і особистості. Іншими словами, особистість не є індивідом природи, вона сама є джерелом і основою буття. Природна сутність в святоотцівському богослів’ї перестає бути основою буття. Перша людина, вміщала в собі всю сукупність людської природи. Божественний образ притаманний Адаму, це передання особистості нащадкам в якій присутній образ Божий, що не заперечує онтологічної єдності всіх людей. У творах Святих Отців Церкви присутні два взаємодоповнюючі погляди на людську природу: як складову трьох елементів – духа (розуму), душі і тіла (трихотомія), або складову двох елементів: душі і тіла (дихотомія). Суперечностей між цими поглядами немає, адже дух (або розум), розглядається прибічниками дихотомізму, як вища частина душі. Тіло або плоть в Святому Писанні описується, як складова частина сутності людської. Плоть також означає все живе в творінні: "І ось, я наведу на землю потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя під небесами; усе, що є на землі позбудеться життя” (Бут. 6, 7; Пс. 135, 25; Сир. 40, 8), а також людство (Вих. 40, 5 і наст.; Пс. 64, 3). "І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння” (Іоїл 2, 28). У Новому Заповіті: "І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть”, "як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що ти дав Йому, дав Він життя вічне” (Мк. 13, 20; Ін. 17, 2). А вираз: "І сказав чоловік: ось це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї” (Бут. 2, 23), показує усвідомлення глибокої спільності (Бут. 29, 14; 37, 27; Рим. 9, 3), подружжя стає "єдиною плоттю” (Бут. 2, 24; Мф. 19, 5; 1 Кор. 6, 16). "Тому залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї, і будуть двоє одна плоть” (Еф. 5, 31). Деколи трапляються вирази зі словом тіло, що означає людину її особисте "я”: "Тіло наше не мало ніякого спокою” (Кор. 7, 5). І деколи Святе Письмо говорячи про плоть вказує на тлінність створенного: "Усяка плоть – трава, і уся краса її – як цвіт польовий. Засихає трава, в’яне цвіт, коли дуне на нього подув Господа: так і народ – трава” (Іс. 40, 6). Святі Отці стверджували, що людина і є людиною, бо складається не тільки з душі, але із тіла, в її тілесній природі немає нічого поганого або гріховного. Св. Іриней Ліонський писав: "Душа і Дух можуть бути частиною людини, але ніяк не людиною… Адже і плотське не може саме по собі бути людиною досконалою”. Святі Отці звертають увагу на важливість тіла в житті людини і на його премудре облаштування, яке відрізняє людину від усіх інших творінь. За св. Іринеєм, тіло так слугує душі, як житло – жильцю. Св. Григорій Ниський навчав: "Вся людина в повноті своїй отримала благословення Боже, тому в тілесній природі немає нічого поганого”. Св. Іоан Златоустий говорить в своїх "Бесідах про статуї”: "Багато з єретиків кажуть, що тіло не створене Богом. Воно не варте того, вказуючи на нечистоту, піт, слизи, труди, виснаження та інші недосконалості тіла. Але не говори мені про цього ницого засудженого чоловіка. Якщо хочеш знати, яким Бог створив наше тіло спочатку, то підем у рай і споглянем на людину першостворену”.

Душа. Людське тіло і тіла тварин Бог творить із земних стихій (Бут. 1, 21, 24). При створенні людської душі Бог нічого не позичає з землі. Характер повіствування Книги Буття вказує на те, що людська душа як за своїм походженням, так і за природою демонструє характер вищого походження. Вона вища від тіла, а також від усього матеріального і стихійного. Про високу вартість душі людської говорить Спаситель в Євангелії: "Яка бо користь людині, якщо вона здобуде ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою” (Мф. 16, 26).

У біблійному контексті душа, як правило, означає всю людину, оскільки людина наділена духом життя. Душа не є окремою частиною, вона не існує в тілі, а проявляється тілом, яке в свою чергу, як і плоть, означає всю людину. "Життя” і "душа” у Священному Писанні рівнозначні (Пс. 73, 19; Вих. 21, 23). Святоотцівська думка робить акцент на тому, що душа і тіло людини – це єдність. Людина призначена єднатись з усім добрим, вона здатна, як каже св. Іоан Дамаскін "обожнюватись, наближатись до Бога”. Св. Максим Ісповідник навчав: "Людина була покликаною Творцем до особливої місії. Адам мав піднестись над усім тварним. Перша людина мала реальну можливість виконати це завдання. Не будучи обтяженою тягарем плотського життя, мала всі шанси для духовного життя. Розум без обмежень пізнавав сутність речей і досягав духовного пізнання. В людину була закладена любов до Бога та природне бажання Його”. Для скріплення волі людини і для її морального розвитку Бог дав заповідь, не споживати з дерева пізнання добра і зла (Бут. 2, 17). Виконання цієї заповіді мало утвердити людину в свідомому підкоренні волі Божій, без цього був неможливим її подальший розвиток. Суттю прабатьківського гріха було порушення заповіді Божої, а через це і зруйнування всього Богом установленного устрою створеного світу, включаючи і людську природу. Гріх проник в усю людську природу. Внутрішня і головна причина походження гріха полягала у волевиявленні прародичів, які відвернулись від Бога як джерела життя. Преп. Антоній Великий говорить: "Зло приросло до людського єства, як ржавчина до міді, і бруд до тіла”. Люди стали в своїй природі "дітьми гніву Божого” (Еф. 2, 3). У такому жалюгідному стані людина підпала під владу диявола, який отримав владу над нею. Через пристрасті він зробив її своїм рабом. Так був зруйнований божественний порядок – людська воля, відмовившись виконувати волю Божу, вибрала протилежний шлях і підкорилась волі диявола. У спотвореній гріхом людській природі, як говорить св. Григорій Ніський, "розум, замість віддзеркалення Бога, як перевернуте дзеркало приймає в себе образ безформної матерії, і пристрасті руйнують першостворену природу людини, яка вже тяжіла до матеріального, а відтак і до смерті”. Згідно з Біблією, після падіння перших людей Бог одягнув їх в "шкіряний одяг” (Бут. 3, 21). Під "шкіряним одягом” Святі Отці вбачають смертність, яку після падіння людина прийняла як свою другу природу. Дозволяючи існування смерті, Бог повертає її проти тління, яке приводить до смерті і встановляє межу як для тління, так і для гріха.sv_GregorijСвятитель Григорій Богослов пише: "Бог допускає існування смерті, щоби зло не стало безсмертним”. Згідно з думкою блаженного Августина, шлюб існував уже в раю (De Gen. 3, 21), а внаслідок цього і розмноження мало здійснюватись через статеве з’єднання. Св. Григорій Ніський і св. Максим Ісповідник писали: "Бог створив стать, передбачивши можливість гріха, щоби зберегти людство після гріхопадіння”. Людина була створена Богом для грандіозного творчого плану і наділена різноманітними талантами, здатністю творити, споглядати, пізнавати. Після гріхопадіння людина з райського художника перетворилась на землероба. Духовна творчість замінилась тяжкою повсякденною працею. Оскільки праця є основою людського існування, то саме на неї в першу чергу падають наслідки гріха: "у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся” (Бут. 3, 19). В результаті гріхопадіння людина не змогла досягнути єднання з Богом. Щоби після гріхопадіння людина могла стати богом, як часто повторюють Святі Отці – Богові належало стати людиною. Те, що людина мала досягнути, підносячись до Бога, здійснює Бог сходячи до людини. Основою вчення Православної Церкви про людину, є віра в те, що істинне людство було відновлене у Христі. Він відновлює людство і так відкриває правду про нього. Христос очолив собою людство. Він став, Главою, Началом, Іпостассю, обновленої людської природи, яка є Його тілом. Церква – це єдність нової людини, якої досягаємо "одягнувшись в Христа”, стаючи через хрещення членами Його Тіла, дотримуючись заповідей Христових, єднаючись з Ним на протязі свого земного життя.

Декілька основних тверджень на користь православної антропології як науки про людину:

  • · Людина – особливе творіння Бога, створена за образом Божим і на Його подобу (Бут. 1, 26).
  • · Людина має Божественний мандат бути володарем у світі (Бут. 2, 15; Пс. 8, 7-9), і бути відповідальною за всякий лад у ньому.
  • · Людина – духовно-тілесна істота, яка включає начала двох світів (Бут. 2, 7), матеріального і духовного.
  • · Людина може брати участь у житті Бога: як і Бог, має безсмертність, раціональність, дар творчості, якого не мають Ангели.
  • · Людина має свободу, силою якого може уподібнюватись Богу. Через зловживання даром свободи, людина втратила первісну подібність до Бога, коли через Адама впала у гріх. Але в Ісусі Христі вона може знову уподібнитись Богу (Мф. 5, 48), вірою в Нього.
  • · Людина – істота вічна, і про цю категорію вічності багато говорив Христос (Ін. 6).
  • · Первісно людина була в стані невинності, тобто вона була в повному ладі з усім світом. У падінні Адама вона порушила свою невинність і свій лад: у самій собі, у відношенні до світу і у відношенні до Бога.
  • · Людина – вільна істота перед Богом і перед дияволом. На основі своєї волі, віри у Христа і життя в таїнствах – людина не тільки уподібнюється Богу; вона навіть стає учасницею божественної природи (2 Петр. 1, 4).
  • · Людина є відповідальною за встановлення ладу в самій собі, з усім довкіллям, з Господом Богом.
  • · Людина – безпосереднє творіння рук Божих, вершина всього Його творіння. Вона така велика цінність, що була варта жертовної посвяти Сина Божого.
  • · Людина свідома своєї ціни і своєї свободи перед Богом і дияволом.

Категорія: Мої статті | Додав: Dionisij (29.10.2011)
Переглядів: 592 | Коментарі: 1 | Теги: Тертуліан, Антропологія, Діонісій (Васильєв), Історія Церкви, філософія | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: