Свято-Покровський чоловічий монастир

У день пам’яті святителя Григорія Палами українське Православ’я приросло новим ченцем

Dionisij — Tue, 02 Apr 2013 12:17:18 GMT

31 березня, в день святкування пам’яті святителя

Григорія Палами та Собору всіх святих і преподобних отців Києво-Печерських, В Свято-Покровському чоловічому монастирі відбувся постриг в ченці, насельника монастиря – диякона Сергія (Янченко). Постриг звершив намісник монастиря о. Діонісій (Васильєв). В чернечому постригу о. Сергія було наречені ім’ям – Даміан. Тож помолімося всі, щоб Господь помилував його і утвердив в православній вірі та і на цьому не легкому чернечому шляху. Після служби о. Діонісій виголосив змістовну проповідь:

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми з вами святкуємо другу неділю великого посту та згадку великого святителя Григорія Палами.

Григорій Палама, афонський чернець (1296-1359), був одним із засновників ісихазму, містичного вчення про злиття людини з Богом. По вченню Палами і його побратимів-ісихастів (Сімеона Нового Богослова, Григорія Синаїта і інших), людина, яка досягла досконалості в любові, полюбивши Бога без жодного егоїзму і користі, може за допомогою молитви з’єднатися з Божественною енергією, тобто живій і всюдисущій благодаті Бога (по-грецьки energeia означає дієвість, те що діє), і піднестися до самого Бога, побачивши своїми очима Світло його передвічної слави – обожитися. Багато сподвижників ісихастів неодноразово бачили славу Божу у вигляді сліпучого і невимовного світла. Ісихасти стверджували, що саме це світло апостоли побачили на горі Фавор. Саме ж слово «ісихазм» походить від грецького «ісихия» – «мовчання», оскільки для досягнення необхідного стану духу ісихасти практикували тривалу відокремлену «розумну» молитву, тобто в думці, без слів, особливо віддаючи перевагу Ісусовій молитві: «Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!». Часто вони вдавалися, цілком зосереджуючись на молитві, до певних тілесних зусиль – перебуваючи в стані молитви, сиділи на низьких лавках або сходинках, зігнувши спину і дихаючи в особливому ритмі. Григорій Палама був досить великим сподвижником святої гори Афон, практикував поглиблену молитву. Його постать є однією з уособлень справжнього чернечого життя.

Сьогоді православна церква згадує також собор усіх святих преподобних отців Києво-Печерських, нам знайомими є досить багато їх імен, але багато залишилися невідомим для нас. Вивчаючи Києво-Печерський патерик чи такі твори як «Повість минулих літ», житіє святих та інші авторитетні історичні джерела, ми неодноразово дивуємося великим подвигам Печерських старців та преподобних отців. Одним з таких є преподобний Даміан.

У чернечому житті прп.Даміан був послідовником свого настоятеля – прп. Феодосія. До самої кончини харчувався лише хлібом і водою. Найперший серед братії здобув славу цілителя. "Патерик Києво- Печерський” розповідає, що коли приносили до монастиря хворих дітей, ігумен Феодосій направляв їх до Даміана. Преподобний молився, помазував хворих святим єлеєм, і вони зцілялися. Досить потужною була молитва цього святого. Отже, монах Даміан був чи не першим педіатром на Русі. У Житії прп. Феодосія повідомляється, що Даміан ревно «подражає життю і смеренню» св. ігумена. Багато з тих хто знав Даміана свідчили авторові Житія «про велике його смирення, і життя, і послушання, що він у всьому підкорявся ігумену». Ті, хто був у Даміана у келії бачили «лагідність його і неспання у всі ночі, перебування його увесь час в молитві чи читанні святих книг». Перед своєю смертю святому з’явився ангел в образі прп. Феодосія, і сповістив, що Даміан буде в Царстві Небесному. У Житії прп. Феодосія приводиться молитва Даміана, у котрій він просить у Христа бути причасником Його Царства і не розлучатися з прп. Феодосієм і після смерті. Прп. Феодосій з декотрими насельниками монастиря були при хворому Даміані аж до самої його смерті.

Довго вагався я, коли ж звершити постриг, на який день його призначити. Багато раз дата за тих чи інших обставинах змінювалася, переносилася, і не тому, що брат наш не був достойний постригу раніше, а очевидно дією Божого промислу. Перед прощеною неділею я проснувся після звичайного нічного сну і немов ангелом були нашептані мені слова «Вже пора! Час наблизився, немає куди відтягувати.» Вставши з ліжка я взяв церковний календар і мій погляд впав на сьогоднішній день, відклавши календар я довго молився, роздумував і наважився запитати думку брата, адже мого бажання у вирішенні цього питання замало. Після обідньої трапези я лишив отця в келії і став з ним говорити, я не знав які слова маю до нього промовити, як сказати йому свою думку, щоб не нав’язати її, щоб людина змогла сама вибрати, що для його серця наймиліше. Сталося непоясниме чудо, Сам Бог промовляв в той час моїми устами, Сам Бог віткрив братові вуха для слухання і серцем я відчув, що щось неописане в той час сталося, вибір і бажання двобічно співпали. І з уст брата я почув смиренні слова згоди. В той час зраділа душа моя від почутого, адже немов якесь таїнство в ту хвилину відбулося.
Я давно знав бажання брата прийняти першу ступінь чернецтва – рясофор. Та рясофор – це ще не повноцінний монах, це та людина яка не дає ще чернечих обітниць, це ще той, що не зрікається повністю світу, це той котрий вагається в своєму виборі, а отже не стоїть міцно. І тут, щось немовби підштовхнуло мене запитати брата, а чи не бажає він повністю віддатися Богові склавши всі монаші обітниці, адже в моєму серці немов чужий голос промовляв, ти ж бачиш, що він готовий, питай його мерщій. І насправді, коли я спитав брат не вагаючись погодився вдруге.

Два тижні ми готувалися до цього дня, усердно молилися, підготовлювали чернечи одежі, говорили про це священнодійство, все начебто було чудово, але залишилося ще одне питання не вирішеним, яким же ім’ям наректи новопостриженого брата? Я відчував велику відповідальність під час вирішення цього питання, багато молився, просив Бога вказати на те ім’я яке було б благо – угодне Його Святій волі. Я перечитав житія всіх святих Києво-Печерських, перебрав сотні імен та характерів, ставив на важіль кожне ім’я, прискіпливо перебираючи, немов гору дорогоцінних каменів, щоб вибрати достойну перлину для цієї прикраси. Кожного вечора я засипав в сумнівах і ваганнях, кожен день мене постійно бентежило це питання. Адже ціла доля людини сьогодні в моїх руках. Це досить важкий вибір! Це значуща відповідальність! Це доля людини! Одного дня Бог вказав мені на ім’я Даміан, довго не приймав я рішення, вагався, вмовляючи себе, що то не Божа воля, а лише моя особиста примха. Та все ж після довгих моральних катувань, коли мені це ім’я вже навіть подобатись перестало, я відчув отой Божественний голос, що все ж стверджував в цьому виборі. Немов Святій Марії і Йосипу було одкровення наректи божественне дитя ім’ям Ісус, подібний поклик відчула і моя душа.
Даміан – приборканий, так це ім’я перекладається з грецької мови.

Так і кожен монах ставши на шлях спасіння в монастирі повинен приборкати всю свою плоть, свої пожадання, пристрасті та звички. Повинен лишити мирське і покоритися Божественному, відректися від світу і прилучитися до Царства Небесного, відректися сатани та його спокус і з’єднатися з Богом і від нині вести відверту війну з дияволом.
Тому сьогодні ми молилися, що Бог прийняв свою заблудлу овечку, щоб прийняв блудного сина, щоб прийняв брата цього як розбійника до Свого Небесного граду. Хай же міцним заступником і молитвеником, за тебе брате, перед престолом Божим буде преславний святий сподвижник і цілитель Києво-Печерський Даміан. Від сьогодні твоя душа під його святою опікою.
В твоєму житті брате, відбулася значуща подія, сьогодні ти помер, помер для світу, помер для гріха, помер для диявола, сьогодні тебе вже не існує в світі і вся влада світу вже не володіє тобою. Та смію нагадати тобі брате Євангельські слова, що написав апостол Павло в своєму посланні до Римлян: «Знаємо, що наша стара людина розіп’ялася з ним (Христом), щоб знищити гріховне тіло, щоб ми більше не служили гріхові; бо хто вмер, той виправдався від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й житимемо з ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, більше не вмирає – смерть над ним більше не володіє. Бо як він помер, то один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашім Господі] Ісусі Христі. Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, – щоб не слухалися його пожадливостей, не давайте ваших членів гріхові за знаряддя неправедності, – але віддавайте себе Богові, як ті що воскресли з мертвих, а ваші члени – Богові, за зброю праведності. Хай бо гріх не панує над вами, бо ви не під законом, а під ласкою. То що, будемо грішити, бо ми не під законом, а під ласкою? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому піддаєтеся як раби на послух, рабами того ви і є: кого слухаєте, – то або гріха на смерть, або послуху на праведність? Дякувати Богові, що були ви рабами гріха, але послухали серцем ту науку, якій віддалися. Звільнившись від гріха, стали ви рабами праведності. Кажу це по-людському, з огляду на немічність вашого тіла. Бо як ви віддавали були ваші члени в рабство нечистоті та беззаконню для беззаконня, так тепер віддали ваші члени в рабство праведності – на освячення. Бо коли ви були рабами гріха, то були вільні від праведності. Який же плід ви тоді мали? Його ви нині соромитеся, бо його кінець – це смерть. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Божими, маєте ваш плід – освячення, а кінець – вічне життя. Бо відплата за гріх – смерть; дар же Божий – то вічне життя в нашім Господі Ісусі Христі.» Ось до Нього саме ти сьогодні брате і прилучився, померши для гріха, тепер житимеш для Бога. Від сьогодні вже смерть не володіє тобою, володар твій від сьогодні тільки Бог! Тож хто хоче бути досконалим, хай продасть майно своє візьме хрест свій і йде за Христом. На добру путь став ти сьогодні брате, стій непорушно, постійно молись і хрестом, що в руках тримаєш зможеш відігнати всі підступи і стріли ворожі. Спасайся в Богу!
Намісник монастиря о. Діонісій (Васильєв)
31.03.2013 р.Б.

Храмове свято в Михайлівському кафедральному соборі м.Житомира

Dionisij — Fri, 30 Nov 2012 17:10:02 GMT

В Житомирському Кафедральному Соборі, 21 жовтня, відбувся світлий храмовий празник – Архистратига Божого Михаїла і всих Сил Небесних. На честь цього Великого християнського свята у Святому Храмі провели святкову Архиєрейську Службу Божу з Хресним Ходом навкруги Собору.

Святкові богослужіння, а саме: Всенічне бдіння та Божественну літургію очолив наш владика Високопреосвященнійший Ізяслав. Йому співслужили: архієпископ Одеський і Балтський Яків; архієпископ Вінницький і Брацлавський Онуфрій; єпископ Чернівецький і Кіцманський Марк; єпископ Слов'янський Всеволод; єпископ Конотопський Афанасій; єпископ Городоцький Юліан, а також священство собору разом із запрошеним духовенством Житомирської єпархії. Після літургії було звершено Хресний хід навколо собору та відслужено святковий молебень.

З великою любов'ю і повагою вітали соборне духовенство та прихожан храму шановні гості : архієпископ Одеський і Балтський Яків, народний депутат України Геннадій Зубко та міський голова Володимир Дебой. Радує те, що з кожним роком храмове свято Свято - Михайлівського кафедрального собору з волі і ласки Божої стає все багатолюднішим та урочистішим.

Це храмове свято мав честь відвідати і намісник нашого монастиря о.Діонісій (Васильєв). Повернувшись до монастиря був дуже у великому захваті від міроприємства, а особливо від духовного піднесення та Божої благодаті котра панувала під час проведення свята. "Мене мов ангели на крилах перенесли, я не відчуваю втоми..." - зауважив він.

Закінчилося святкове Богослужіння уставним многоліттям.

Осінні дні – короткі. Незабаром сонце, ніжно торкнувшись променями хрестів на куполах храму Архистратига Михаїла, і, зачепивши верхівки дерев, продовжило свою мандрівку за обрієм. Понесло у світ розповідь про побачене. І стояв на сторожі Архангел Михаїл та разом зі всіма Небесними Силами безплотними невтомно продовжував підносити до Господа молитви людей.
Отож, і ми величаємо вас, Архистратиже Божий Михаїле, архангели й ангели та всі воїнства, херувими і серафими, що прославляють Господа.

Довідка:

Цей день є головний із свят на честь святих Ангелів. Він присвячений святому Архистратигу Михаїлу, начальнику воїнства небесного. За стародавніми переказами, сатана, колись світліший од усіх духів небесних і тому названий Люцифером, впав у самолюбство, гордість і злобу і спокусив багато інших духів. Архангел Михаїл зібрав військо благочестивих Ангелів. Михаїл та його Ангели вчинили змієві війну. І змій воював та його ангели, та не втримались. І вже не знайшлось їм місця на небі. І спинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені (Апокал,10, 7-9). Ангели прославляють Пресвяту Тройцю піснями "Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф! Повне небо і земля слави Твоєї!"

Ангели слідкують за кожною людиною. Про це свідчить Святе Писання. Патріарх Яків бачив Бога і Ангелів (Буття, 28, 12-15). Благословляючи своїх онуків, він сказав: "Ангел, що рятує мене від всього лихого, - нехай поблагословить цих юнаків" (Буття, 48, 16). Ангел Божий охороняв полки синів ізраїльських під час їх походу з Єгипту (Вихід, 14, 19). У псалмі 90 говориться: "Тебе зло не спіткає, і до намету твого удар не наблизиться, бо Своїм Ангелам Він наказав про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, - на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!".

Ап. Павло у посланні до євреїв говорить: "Чи не всі вони духи службові, що їх посилають на службу до тих, що має спасіння спадкувати" (Євр. 1, 14).

І сам Ісус Христос сказав до смиренних віруючих: "Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих: кажу бо Я вам, що їхні Ангели повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі".

Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних встановлено на початку IV століття на Помісному Лаодикійському Соборі, що відбувся за кілька років до Першого Вселенського Собору. Лаодикійський Собор 35-м правилом засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам як творцям і правителям світу і затвердив православне шанування їх. Звершується свято в листопаді - дев'ятому місяці від березня (з якого в давнину починався рік) - відповідно до числа 9-ти чинів ангельських. Восьмий же день місяця (старий стиль) вказує на майбутній Собор всіх Сил Небесних в день Страшного Суду Божого, який святі отці називають "днем восьмим", бо після віку цього, настане "день восьмий", і тоді "прийде Син Людський у Славі Своїй і всі святі Ангели з Ним "(Мф. 25, 31).

Святий Діонісій, учень апостола Павла, навчає нас, що всі ангели поділяються на три ієрархії, а кожна ієрархія в свою чергу - на три чини. У першій, найвищій ієрархії стоять чини, найближчі до Пресвятої Тройці: серафими, херувими та престоли. Серафими - ангели полум'яноподібні - оточують вогненний Престол Божий і співають славу Господню день і ніч, як це було відкрито святому пророкові Ісайї у видінні (Іс. 6, 2,3). Вони палають любов’ю до Бога і ту любов запалюють у серцях людей. Херувими (Бут. 3, 24) сіяють світом і знанням Бога та розумінням таємниць Божих, і просвітлюють людей. Престоли (Кол. 1, 16) служать правосуддю Божому і силу того правосуддя надають земним престолам, тобто царям і владикам землі.

У другій ангельській ієрархії теж стоять три чини: господства, сили і власті. Господства (Кол. 1, 16) мають владу над подальшими чинами ангелів. Вони наставляють поставлених від Бога земних володарів мудрому керуванню. Господства вчать володіти почуттями, приборкувати гріховні похоті, підкорювати плоть духу, панувати над своєю волею, перемагати спокуси. Сили (1 Пет. 3, 22) виконують волю Божу. Вони творять чудеса і посилають благодать чудотворіння та прозорливості угодникам Божим. Сили допомагають людям у несенні послуху, зміцнюють у терпінні, дарують духовну кріпкість і мужність. Власті (1 Пет. 3, 22; Кол. 1, 16) мають владу приборкувати силу диявола. Вони проганяють від людей бісівські спокуси, утверджують подвижників, оберігають їх, допомагають людям у боротьбі зі злими помислами.

У нижчу ієрархію входять також три чини: начала, архангели і ангели. Начала (Кол. 1, 16) правлять над нижчими ангелами, направляючи їх до виконання Божественних повелінь. Їм доручено управляти всесвітом, охороняти країни, народи, племена. Начала наставляють людей шанувати інших. Вчать людей, що мають владу на землі виконувати посадові обов'язки не заради особистої слави і вигод, а заради спасіння і користі ближніх. Архангели (1 Сол. 4, 16) звіщають про велике і преславне, відкривають таємниці віри, пророцтва та розуміння волі Божої, зміцнюють в людях святу віру, просвіщаючи їх розум світлом Святого Євангелія. Ангели (1 Пет. 3, 22) найбільш близькі до людей. Вони сповіщають наміри Божі, наставляють людей до доброчесного й святого життя. Вони зберігають віруючих, утримують від падінь, підтримують занепалих, ніколи не залишають нас і завжди готові допомогти, якщо ми захочемо.

У житті преподобного Нифонта розповідається про такий випадок. Одного разу преподобний ішов по вулиці міста й побачив, що біля брами якогось дому стоїть прекрасний юнак і гірко плаче. Преподобний запитав його: "Хто ти такий і чого ти плачеш?" На це юнак відповів: "Я ангел-хранитель одного християнина, а той, доручений мені від Бога християнин, пішов у цей дім пияцтва і розпусти. Я там не можу бути з ним, щоб спасти душу його від гріха і загибелі."

Всі чини Небесних Сил носять спільну назву Ангелів - по суті свого служіння. Господь відкриває Свою волю вищим Ангелам, а вони, в свою чергу, просвіщають інших.

Над всіма дев'ятьма чинами поставлений Господом святий Архистратиг Михаїл (ім'я його в перекладі з єврейської означає "хто як Бог") - вірний служитель Божий, бо він скинув з Неба денницю, який возгордився з іншими павшими духами. А до решти ангельських Сил він промовив: "Будьмо уважні! Станьмо побожно перед Творцем нашим і не помислимо неугодного Богові!" За Церковним переданням, відображеним у службі Архистратигу Михаїлу, він брав участь у багатьох старозавітних подіях. Під час виходу ізраїльтян з Єгипту він був перед ним у вигляді стовпа хмари вдень і стовпа вогненного вночі. Через нього явилася Сила Господня, що знищила єгиптян і фараона, які переслідували ізраїльтян. Архистратиг Михаїл визволяв Ізраїль і оберігав його.

Він з'явився Ісусу Навину і відкрив волю Господа на взяття Єрихону (Нав. 5, 13 - 16). Сила великого Архистратига Божого з'явилася у знищенні 185 тисяч воїнів асирійського царя Санхерима (4 Цар. 19, 35), у поразці нечестивого вождя Антіохійського Іліодора і явився у спасінні від вогню трьох святих отроків - Ананії, Азарія і Мисаїла, кинутих у піч на спалення за відмову поклонитися ідолу. (Дан. 3, 92 - 95).

З волі Божої, Архистратиг переніс пророка Авакума з Юдеї в Вавилон, щоб дати їжу Даниїлу, в рові з левами (кондак акафіста, 8).

Архангел Михаїл заборонив дияволу явити юдеям тіло святого пророка Мойсея для обожнення (Іуд. 1, 9).

Святий Архангел Михаїл явив свою силу, коли він чудесно врятував дитину, кинуту грабіжниками в море з каменем на шиї біля берегів Афону (Афонський Патерик).

З давніх часів Архангел Михаїл прославлений своїми чудесами на Русі. У Волоколамському Патерику наводиться розповідь преподобного Пафнутія Боровського зі слів татарських баскаків про чудесний порятунок Новгорода Великого: "А яко же Великий Новград никогда же не бысть взят от агарян ... внегда по Божию попущению грех ради наших безбожный агарянский царь Батый Рускую землю поплени и пожже и поиде к Новому граду и покры его Бог и Пречистая Богородица явлением Михаила Архистратига, иже возбрани ему итти на него. Он же поиде на Литовския грады и прииде к Киеву и виде у каменныя церкви над дверьми написан великий Михаил Архангел и глагола князем своим указуя перстом: "сей ми возбрани пойти на Великий Новгород"".

Визволення міст руських Пресвятою Царицею завжди здійснювалися явленнями Її разом з Воїнством Небесним, під проводом Архистратига. Вдячна Русь оспівала Пречисту Богородицю і Архангела Михаїла в церковних піснеспівах. Архистратигу присвячено безліч монастирів і храмів. У древньому Києві відразу після прийняття християнства був споруджений Архангельський собор і влаштований монастир. Архангельські собори стоять у Смоленську, Нижньому Новгороді. Не було на Русі міста, де не існувало б храму або приділу, присвяченого Архистратигу Михаїлу.

З Священного Писання і Священного Передання відомі також Архангели: Гавриїл - фортеця (сила) Божа, провісник і служитель Божественної всемогутності (Дан. 8, 16; Лк. 1, 26); Рафаїл - лікування Боже, цілитель людських недуг (тов. 3, 16; Тов. 12, 15); Уріїл - вогонь або світло Боже, просвітитель (3 Езд. 5, 20); Селафіїл - молитвеник Божий, що спонукає до молитви (3 Езд. 5, 16); Иєгудиіл - славлячий Бога, зміцнює людей, що трудяться на славу Господню і піклується про відплату їм за подвиги; Варахиїл - податель благословення Божого на добрі справи, він просить милості Божий для людей; Ієремиїл - піднесення до Бога (3 Езд. 4, 36).

На іконах Архангели зображуються відповідно до роду їхнього служіння:

Михаїл - попирає ногами диявола, в лівій руці тримає зелену фінікову гілку, у правій - спис з білою хоругвою (іноді полум'яний меч), на якій зображений червлений хрест.

Гавриїл - із райською гілкою, принесеною ним Пресвятій Діві, або зі ліхтарем у правій руці і дзеркалом з яспису - у лівій.

Рафаїл - тримає посудину з цілющими зіллями в лівій руці, а правою веде Товію, що несе рибу.

Уріїл - у піднятій правій руці - оголений меч на рівні грудей, в опущеній лівій руці - "полум'я вогненне".

Селафіїл - в молитовному положенні, що дивиться вниз, руки складені на грудях.

Іегудиіл - у правиці тримає золотий вінець, у лівій руці - бич із трьох червоних (або чорних) вервій (шнур).

Варахиїл - на його одязі безліч рожевих квітів.

Ієремиїл - тримає в руці терези.

Православна Церква кожен рік святкує свято Архистратига Михаїла, який охороняє Церкву і прославляє Бога, і всіх сил небесних, безтілесних, прославляючи велич Пресвятої Тройці. Архистратиг Михаїл є перший охоронець людей.

На службі Божій співають: "Величаємо Тебе, святий архістратиже Михаїле, і всіх Вас, ангельські сили небесні, що повсякчас прославляєте Господа".

Установлення церковного собору в честь небесного собору відноситься до стародавніх часів християнства. Вже в четвертому столітті на честь Архангела Михаїла були побудовані храми. В V ст. Анатолій - патріарх Констатинопольский, в VIII ст. Іоанн Дамаскін, в IX ст. Георгій Неконидійській, Студит, Візантій, а також Арсеній Константинопольский, Кипріан і Єфрем Карійський написали багато священних пісень на день собора в честь Архистратига Михаїла і всіх сил небесних, безтілесних.

Тропар свята

Небесних сил архістратиги, завжди молимо вас ми, недостойні, щоб вашими молитвами охороняли й покровою небесної вашої слави захищали ви нас, що з любовю припадаємо до вас і взиваємо: від напастей спасайте нас, як старшини небесних сил.

Молитва до Архистратига Божого Михаїла

Святий та великий Архангеле Божий Михайле, незбагненної і вічної Тройці перший ангелів предстоятелю, роду ж людського управителю і охороните, що разом з воїнством своїм голову пре гордого денниці на Небесах сокрушив і завжди його злобу та підступність на землі осоромлює! До тебе з вірою прибігаємо і до тебе з вірою молимось: будь щитом несокрушенним і забралом міцним церкви святої і православній вітчизні нашій, захищаючи їх блискавичним твоїм мечем від усіх ворогів видимих та невидимих. Будь вождем та соратником непереможним Христолюбивому воїнству нашому, увінчуючи його славою та перемогами над ворогами, щоб пізнали всі супротивникі наші, що з нами Бог і святі ангели Його. Не залишай же, о Архангеле Божий, без допомоги та заступництва твого і нас, що нині прославляємо святе ім'я твоє. Бо ми, хоча і маємо багато гріхів, однак не хочемо в беззаконнях наших загинути, але до Господа навернутися і Ним для благих діл відродитися. Просвіти наш розум світлом Божим, щоб ми могли розуміти, в чому полягає блага і досконала воля Божа про нас, і знати все, що належить нам чинити, а що зневажати і залишати. Укріпи Господньою благодаттю слабку і немічну волю нашу. Щоб ми, утвердившись в законі Господньому, перестали перейматися земними помислами та похіттю плоті і заради тлінного та земного вічне та небесне, безумні, забувати. Перед усім цим виблагай нам із небес дух істинного покаяння, нелицемірний сум за Богом та сокрушення сердець за гріхи наші, щоб ми витратили сили на виправлення вчиненого нами зла. Коли наблизиться час кінця нашого і звільнення від темниці цього тіла, то не залишай нас, Архангеле Божий, беззахисними перед дією духів злоби піднебесних, які завжди перешкоджають людській душі прямувати на небо. Щоб ми під твоєю охороною безперешкодно досягли цих преславних райських помешкань, де немає ні суму, ні журби, але життя безконечне. І сподобилися побачити пресвітле лице Всеблагого Господа і Владики нашого і воздати Йому славу з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь.

Конференція проти сирітства

Dionisij — Fri, 30 Nov 2012 16:30:07 GMT

Питанням вирішення проблеми сирітства була присвячена конференція „Житомирщина без сиріт”, що відбулася 29 листопада у Житомирському інституті медсестринства. Вона об’єднала представників владних структур, благодійних громадських організацій, служителів церков різних конфесій і просто небайдужих людей, які переймаються темою сирітства.
В цьому заході брав участь і намісник Свято- Покровського чоловічого монастиря житомирської єпархії УПЦ КП - отець Діонісій (Васильєв), який висловив глибоке співчуття дітям-сиротам і наголосив на тому, що ця гостра проблема може розв"язатися в Україні тільки тоді, коли всі люди однодумно об"єднаються і кожен прикладе максимум зусилль не забуваючи:" що якщо не Бог будує дім - то марно турбуються його будівничі..." ," Бог є ЛЮБОВ" - процитував він. А справа милосердя це і є вияв великої християнської любові, яку заповідав Сам Бог!
Керівництво держави надає особливої уваги системі захисту прав дитини. 22 жовтня цього року Президент України Віктор Янукович підписав Указ «Про Національну стратегію профілактики соціального сирітства до 2020 року», спрямований на зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розширення кола фахівців, які працюють із сім\'єю, за рахунок залучення до надання соціальних і реабілітаційних послуг громадських організацій та інших недержавних установ, а також збільшення кількості сімей, які мають право на державну підтримку.

На Житомирщині зареєстровано 3623 дитини-сироти та дитини, позбавлені батьківського піклування. 78,22% з них, або 2834 дитини, виховуються в сім’ях громадян України - перебувають під опікою, піклуванням, виховуються в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу. Такі дані навела, виступаючи перед учасниками конференції, начальник відділу з питань соціального захисту, опіки та піклування дітей служби у справах дітей облдержадміністрації Тетяна Савіцька. Вона повідомила також, що впродовж 2012 року було усиновлено 72 дитини. Цьогоріч на теренах області створено 3 будинки сімейного типу та 15 прийомних дітей. Посадовець зазначила той факт, що в області зменшується кількість дітей, які утримуються в інтернатних закладах. Припинила своє існування Житомирська школа-інтернат для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

На контролі служб у справах дітей також перебувають 3459 дітей, що опинились в складних життєвих обставинах і виховуються в сім’ях.

Дитина стає сиротою не тільки, коли втрачає батьків або вони не хочуть чи не можуть піклуватися про неї. Дитина є сиротою, коли втрачає близькі, довірливі стосунки з батьками. На цьому наголосив у своєму виступі президент Альянсу „Україна без сиріт” Руслан Малюта. Створення гарних матеріальних умов для життя і розвитку дитини – це, звичайно, важливо, а чи завжди правильно будуються відносини в сім’ї. „Є речі, на які ми можемо вплинути, якщо дитина опинилася в складній життєвій ситуації, - впевнений Руслан Малюта. – Наше завдання – зробити все можливе, щоб попередити сирітство”.

З глибоким сумом згадуємо...

Dionisij — Mon, 29 Oct 2012 15:29:42 GMT

Митрополи́т Рі́вненський і Остро́зький Євсе́вій (в миру Віта́лій Петро́вич Політи́ло; 12 липня 1928, с. Софіївка,Дніпропетровська область — † 24 жовтня 2012, Львів) - архієрей Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Народився в православній побожній родині службовця. Після закінчення середньої школи поступив в Ленінградську Духовну Семінарію (1950-1954 рр.). Потім в 1954-1958 роках навчався в Ленінградській Духовній Академії, яку успішно закінчив і захистив кандидатську дисертацію «Святий Димитрій Ростовський як богослов-догматист».

17 липня 1949 року рукоположений в сан диякона, а 15 жовтня того ж року в сан священика Львівським архиєпископом Макарієм (Оксіюком). Двадцять вісім років, з 1965 по 1993 р., був настоятелем Свято-Успенської церкви м. Львова. З 1975–78 роки проходив церковне служіння в Канаді: секретар єпископа, керуючого Патріаршими парафіями в Канаді і США. Редактор журналу «Канадський православний вісник». З 1979 по 1985 — секретар Львівсько-Тернопільського єпархіального управління. Багато його матеріалів друкуються у журналі "ПРАВОСЛАВНИЙ ВІСНИК".

З 1990 року ректор Львівської Духовної Семінарії Українського екзархату РПЦ.

Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (журнал № 32 від 11 грудня 1996 р.) призначається ректором Львівської Духовної Академії, а 20 жовтня 1999 р. Указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета було присвоєне вчене звання доцента.

7 липня 2002 року рукоположений на єпископа Полтавського і Кременчуцького.

12 липня 2003 року був возведений до сану архиєпископа, а 22 жовтня 2004 року — митрополита.

14 грудня 2005 року призначається митрополитом Рівненським і Острозьким, керуючим Рівненсько-Острозькою єпархією. Після 23 січня 2012 р. звільнений з Рівненсько-Острозької кафедри і почислений на спокій.

24 жовтня 2012 р. близько 9-ої години ранку на 85-му році життя помер.

[ред.]Нагороди

Удостоєний вищих церковних нагород: Ордену Св. Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (2004 р.), Ордену Христа Спасителя (2004 р.) та Ордену Юрія Переможця (14.12.2006 р.).

Митрополит Рівненський і Острозький Євсевій — постійний член Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату.

24 жовтня о 9.00 годині ранку зупинилося серце найстаршого ієрарха УПЦ КП.

26 жовтня у храмі Святителя Іоана Золотоустого м. Львова, Академічному храмі Львівської православної богословської академії, була звершена Божественна Літургія за спокій душі новопреставленого преосвященного митрополита Євсевія (Політила) та Чин похорону владики Євсевія.

З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відповідні богослужіння очолив керуючий Львівською єпархією Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій.

Його Високопреосвященству співслужили Високопреосвященні митрополити Луцький і Волинський Михаїл і Черкаський і Чигиринський Іоан, Високопреосвященні архиєпископи Рівненський і Острозький Іларіон і Тернопільський, Бучацький і Кременецький Нестор, Преосвященні єпископи Ужгородський і Закарпатський Кирил, Дрогобицький і Самбірський Михаїл, Тернопільський і Теребовлянський Павло, Чернівецький і Кіцманський Марк, Васильківський Феодосії, вікарій Київської єпархії, Володимир-Волинський Матфей, вікарій Волинської єпархії.

Серед численного духовенства у священничому сані, що представляло Львівську та Рівненську єпархії, Високопреосвященному митрополиту Димитрію співслужили зокрема благочинний Львівської єпархії, секретар єпархіального управління прот. Володимир Бачинський, ректор ЛПБА прот. Ярослав Ощудляк, благочинний Львівського благочиння прот. Ярослав Дуда, благочинний Академічного храму, інспектор ЛПБА ієрей Андрій Лотоцький, викладачі Академії у священному сані, клірики Воскресенського та Покровського соборів м. Рівного.

За богослужіннями молились: намісник Свято-Георгієвського монастиря на Козацьких Могилах Рівненської єпархії ігумен Митрофан (Бутинський), ключар кафедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці м. Львова прот. Павло Кочкодан, благочинний Кам'янко-Бузького благочиння прот. Михаїл Піх, благочинний Радехівського благочиння прот. Зеновій Середницький, благочинний Городоцького благочиння прот. Роман Шак, настоятель храму Святителя Миколая Чудотворця м. Львова прот. Володимир Хрептак, настоятель храму Святої великомучениці Параскеви-П'ятниці м. Львова прот. Михаїл Савчак, проректор ЛПБА прот. Михаїл Сивак, клірик Покровського кафедрального собору м. Львова прот. Ярослав Хомин, настоятель храму Всіх святих землі Української м. Львова прот. Віктор Феденьків, головний редактор інтернет-радіостанції "Град Лева" ієрей Віктор Кайда.

Участь у заупокійних богослужіннях також взяли заступник голови Львівської ОДА І.З. Держко та радник митрополита Димитрія із зовнішніх зв'язків та суспільно-політичних комунікацій А.В. Юраш.

У храмі була присутня сім'я та родина спочилого владики, зокрема онук, клірик Львівської єпархії, священик храму Святителя Миколая Чудотворця м. Львова ієрей Петро Політило.

Попрощатись з владикою Євсевієм прибуло також чимало вірян з багатьох храмів Львова.

Співи богслужіння виконував Академічний хор ЛПБА.

Після завершення Літургії був звершений Чин архиєрейського похорону преосвященного митрополита Євсевія, наприкінці якого, піля прочитання молитви розрішення, владика Димитрій звернувся до присутніх зі скорботним словом.

Опісля завершення Чину і останнього цілування спочилого владики на прохання настоятеля прот. Ігора Бурмила похоронна процесія рушила до ставропігійної церкви Успіння Пресвятої Богородиці м. Львова (Українська Автокефальна Православна Церква), де ще у минулому столітті протягом трьох десятиліть був настоятелем прот. Віталій Політило, майбутній митрополит Євсевій. Тут була відслужена заупокійна літія, після якої зі словом до присутніх звернувся прот. Ігор Бурмило, змалювавши у своєму слові шлях служіння Церкві покійного владики та визначивиши як основні такі риси владики, як виключна життєрадісність, незлобливість та стійкість у вірі. Як данина пам'яті та останній дар митрополиту Євсевію о. Ігор поклав на труну свічки, запалені від благодатного вогню та ладан зі Святої Землі.

Далі процесія вирушила на Янівське кладовище м. Львова, де була відслужена заупокійна літія і звершено погребіння спочилого.

Слово прощання владики з усіма собратами, паствою, рідними і близькими виголосив ректор ЛПБА прот. Ярослав Ощудляк.

Після погребіння владика Димитрій запечатав гріб до другого Христового Пришестя. Похований владика Євсевій у родинному гробівці.

Опісля погребіння преосвященного митрополита Євсевія, архиєреї та духовенство також помолились на могилі приснопам'ятних Львівських митрополитів Миколая (Юрика) і Андрія (Горака).

14 жовтня — Покрови Пресвятої Богородиці

Dionisij — Mon, 29 Oct 2012 15:15:14 GMT

Найбільшим празником у жовтні є Покрови Пресвятої Богородиці. Культ Богоматері як покровительки нашого народу існує від княжих часів. Марія була земною жінкою, яку вподобав Господь за матір свого сина, щоб у людській подобі він ніс праведне Боже слово до людей. Саме тому люди, прохаючи в Бога помочі, завжди зверталися до своєї заступниці, вважали, що вона, переживши мученицьку смерть сина, не допустить на землі неправди й насильства.

Приводом до встановлення цього празника стало видіння св. Андрія Юродивого, коли Царгород, столицю Візантії, оточили араби. У храмі Пресвятої Богородиці, де зберігалися її риза та покров, правилася всеношна. Переляканий невідомістю й жахами перед напасниками, народ ущент заповнив храм. Між людьми ревно молилися про спасіння народу од вражих орд св. Андрій з учнем Єпіфаном. Коли відправа закінчувалась, св. Андрій побачив, що до царських врат, осяяна світлом, іде Богородиця у супроводі св. Івана Хрестителя та Івана Богослова.

Мати Божа зупинилася над престолом, стала на коліна й ревно молилася та проливала сльози. Вставши, вона хусткою (покровом), яку зняла з голови, покрила присутніх. Чутка про цю подію швидко стала відома всім. Люди так кричали, раділи заступництву Богородиці, що перелякані араби відступили без бою. Від тієї хустки-покрови празник і дістав свою назву.

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої. Дівчата, яким надоїло дівувати, в свято Покрови потайки просять: "Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.

Для дівчат Покрова — найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів — період весіль.

У Карпатах до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі — холодною, із Заходу — сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді. До Покрови всі польові роботи мали бути закінчені, озимина посіяна, земля зорана.

Прикмети на Покрову

Яка погода на Покрову, такою буде зима.
Якщо лелеки не відлетіли на Покрови — на теплу зиму.
Якщо на Покрову не випав сніг, то не буде його аж до січня.

Прислів’я на Покрову

Хто лежав до Покрови, той продасть усі корови.
Прийшов Покров — не нагрієш хату без дров.
Прийшла Покрова — сиди, чумаче, вдома.
Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем.

День народження намісника монастиря. З 25-м ювілеєм Вас отче....

Dionisij — Sat, 27 Oct 2012 22:09:59 GMT

Отець Діонісій, в миру - Васильєв Євгеній Вікторович народився 13 вересня 1987 року в мальовничому краю неподалік Полтави, що зветься село Гожули. Зростав в виховувався в сім"ї робітників, батьки тяжко працювали та ще й будували приватний будинок в м.Полтава. Часи перебудови зоставляли часом сім"ю без хліба, тому маленькому Євгену з дитинства доводилося працювати. Виховувався Євген в дитсадочку «Суничка» с.Гожули. В 1994 році пішов до гожулівської загальної школи, де закінчив три роки початкової школи. В 1997 році переїхав разом з батьками на проживання до м.Полтава в приватний двохповерховий будинок, котрий побудували батьки. Восени цього ж року був переведений в навчально –виховний комплекс школу-гімназію №32 м. Полтави, яку закінчив 21 червня 2002 року. В 2002 році поступив на навчання в Житомирську духовну семінарію, яку закінчив екстерном в 2005 році. Паралельно навчанню в семінарії з 2002 року навчався в Полтавському ПТУ№21 ім. Чепіги за фахом кухар- кондитер, закінчив його в 2005 році кухарем-кондитером 3-го розряду.

З 2005 року працював за фахом кухара в закладах громадського харчування (Ресторан «Апельсин», Ресторан «Трактир на Пушкинской», Ресторанно-готельному комплексі «Віват Провінція»). В 2008 році зареєструвався, як приватний підприємець і займався Похоронно-ритуальними послугами. З 1997 року був пономарем при Свято-Пантелеймонівському храмі м.Полтави (УПЦ КП).

В 2009 році залишивши світ, приїхав на несення послуху в Свято-Покровський чоловічий монастир Житомирської єпархії УПЦ КП. 04 травня був рукоположений в сан диякона Викокопреосвященнішим архієпископом Житомирським і Овруцьким Ізяславом (Каргою). 11 листопада 2009 року був рукоположений в сан ієрея і архієрейським наказом призначений настоятелем двох православних парафій с.Білки і с.Мохначка.

01 грудня 2009 року був призначений намісником Свято- Покровського чоловічого монастиря, а 17 серпня 2010 року був пострижений в малу схиму з ім’ям – Діонісій (постриг звершив владика Ізяслав (Карга)).

За час служіння в монастирі був нагороджений набедреником, камилавкою і золотим наперсним хрестом (за значний внесок в розбудову монастиря, а також поширення Української Православної Церкви київського патріархату на житомирщині)

В даний час займається відновленням старовинного храму, реконструкцією братського корпусу та інших монастирських будівель. Духовно опікується монастирем і двома православними парафіями, має не велику недільну школу. Займається просвітницькою і письменницькою діяльностями, неодноразово друкувався в різній українській і білоруській періодиці, в 2010 році був надрукований в альманасі полтавських письменників «Острови-3». Готуюся до видання власної збірки віршів.

Своє духоне навчання продовжив в Київській Православній Богословській Академії навчаючись на заочному секторі богословського відділення, яку закінчив в 2011 р. з званням – «бакалавр богослів’я. Та на своїх досягненнях в духовній освіті не зупинився, зараз продовжує навчання в Львівській праваславній духовній академії.

Щоб привітати о.Діонісія зібралося багато гостей, а саме: рідні та друзі, місцева влада, духовні чада, прихожани парафій, духовенство і шанувальники його поезії та місцеві поети. Було сказано багато приємних слів та поздоровлень, але найприємнішим сюрпризом була подарована його мамою екскурсійна поїздка до Сонкт-Петербургу. Особливою прикрасою свята було поздоровлення старости церкви, котрий запросив місцевий художній колектив, що виконав багато пісень і віршованих поздоровлень на честь ювіляра.

День тезоіменитства намісника монастиря.

Dionisij — Fri, 31 Aug 2012 08:05:29 GMT

17 серпня, свій день тезоіменитства відзначив намісник монастиря о. Діонісій (Васильєв)

о. Діонісій ( в миру Васильєв Євгеній Вікторович) у 2009 році залишивши світ, приїхав на несення послуху в Свято-Покровський чоловічий монастир Житомирської єпархії УПЦ КП, де був призначений виконуючим обов»язки благочинного. 05 червня був рукоположений в сан диякона Викокопреосвященнішим архієпископом Житомирським і Овруцьким Ізяславом (Каргою). 11 листопада 2009 року був рукоположений в сан ієрея і архієрейським наказом призначений виконуючим обов’язки намісника монастиря в якому служив і ніс послух, а також настоятелем двох православних парафій с.Білки і с.Мохначка. 17 серпня 2010 року був пострижений в малу схиму з ім’ям – Діонісій (постриг звершив владика Ізяслав (Карга)). В цей же день призначений намісником монастиря.

За час служіння в монастирі був нагороджений набедреником, камилавкою і золотим наперсним хрестом (за значний внесок в розбудову монастиря, а також поширення Української Православної Церкви Київського Патріархату на Житомирщині)

За період перебування в с.Білки, о.Діонісій зробив дуже багато: всими своїми силами намагається відбудувати старовинну церкву, реконструювати будівлі монастиря, зібрати біля себе гурт однодумців. які б допомогли йому у цій не легкій справі. Люди котрі бачать старання отця-настоятеля всими своїми можливостями допомагають йому у цій не легкій справі. "Він зробив значний ремонт в церкві, відновив старі закинуті приміщення, котрі переобладнав під братські корпуси, займається благоустроєм монастирської території, ландшафтним дизайном. Переобладнав одну з кімнат братського корпусу під клас для недільної школи. Зараз активно займається китихизацією молоді і дорослого населення, проводить лекції, повчальні ігри, екскурсії та паломництва. Отець Діонісій, настільки мудра і працелюбна людина, що дивлячись на нього хочеться жити, вірити, надіятися на щасливе майбуття. Віримо що зусиллями отця монастир досягне значного розвитку і шанування від людей, адже ця енергійна молода людина за короткий час змогла підняти все з руїн і вселити в серця людей віру. надію, а головне - щиру християнську любов" - зазначили мешканці села.

о.Діонісій займаєтьсяся просвітницькою і письменницькою діяльностями, неодноразово друкувався в різній українській і білоруській періодиці, в 2010 році був надрукований в альманасі полтавських письменників «Острови-3». Готується до видання власної збірки віршів. Навчаюся на заочному секторі магістратури в КПБА (Київська Православна Богословська Академія), хоча уже має три диплома бакалавра богослів"я. Створив сайт монастиря, бере участь в багатьх обговореннях на форумах і пише богословсько-догматичні статті на різних інтернет порталах.

Поздоровити отця, завітало багато гостей з різних областей України, духовенство, жителі села і місцева влада.
В церкві відбувся молебень до семи отроків ефеських і святкова монастирська трапеза.
Вітаємо від імені відвідувачів сайту, і ми Преподобного отця Діонісія і бажаємо йому Многії і благії літа

Прес-служба Свято-Покровського чоловічого монастиря.

Освячення престолу в Монастирі

Dionisij — Tue, 22 May 2012 18:24:51 GMT

І знову Свято- Покровська обитель вітала гостей.

10 травня, в день пам’яті Апостола і священномученика Семиона, в старовинній білківській церкві відбулася значуща подія. В цей день було освячено новий різьблений престіл і жертовник, а також рукоположено в сан диякона насельника монастиря брата Сергія (Янченко).

Богослужіння очолив Високопреосвященнійший владика Ізяслав, котрому співслужили священники Попільнянського благочиння.

Молитовно лунали дзвони, закликаючи людей на службу Божу. Незважаючи на будень до храму зійшлося чимало народу, з особливим трепетом і благоговінням лилися молитви.

Під час проповіді владика відзначив: « Ось недавно величний храм з кількасотлітньою історією був перетворений радянською владою спочатку на комору для зерна, а потім на сільський клуб. Також довгий час будівля стояла без господарського догляду і була схожа на сарай. І тільки от зараз завдяки праці отця Діонісія – намісника монастиря, храм почав набувати знову тієї краси котру він мав колись. Храм має особливу молитовну атмосферу, відчувається столітня намоленість, зовсім інакше лунає тут молитва, а ніж в якомусь іншому новозбудованому храмі. Вірю в те, що скоро храм остаточно відновиться, знайдуться спонсори, засяють купола…»

Після освячення престолу, на святковій Літургії було піднесено до сану диякона брата Сергія, котрий вже майже рік несе послушницький подвиг при цій обителі, чимало праці приклав не тільки у відновленні храму, але й в розбудові монастиря, він з смиренням і благоговінням допомагає нести монаший подвиг наміснику, своїм прикладом спонукає інших до праці і відданому служінню Богу і Святій Православній Церкві, користується авторитетом і повагою не тільки серед насельників монастиря, але і серед вірян. Тому в цей день, можна було з повною впевненістю сказати, що він дійсно достойний дияконського служіння, саме тому на виголос владики: «Аксіос?» всі твердо і впевнено підтвердили : «Аксіос! Аксіос! Аксіос!».

На закінчення літургії владика нагородив почесними архієрейськими грамотами за сумлінну працю: подружжя Апонюк, що безвідмовно і за кожним проханням допомагають ієромонаху Діонісію в розбудові обителі, Ващук Надію – регента хору, Атаманюк Павла, Ковтуна Павла та зазальною грамотою всіх членів церковного хору.

Було сказано багато різноманітних слів і побажань, але найголовніше було відмічено, що не даремно говорить народна мудрість: «Святе місце – пустим не буває!», адже і чудотворне джерело, і білківська чудотворна ікона Божої Матері, і сама благодатна атмосфера храму та й в цілому монастиря про це досить чітко свідчить.

Свято закінчилося святковою монастирською трапезою на подвір’ї біля резиденції намісника.

«Нехай Пресвята Богородиця, що розпростерла невидимо над обителлю свій материнський покров і надалі захищає і допомагає Вам відновити храм і розбудувати монастир на Божу славу, на славу Української Православної

Церкви Київського Патріархату і України!» - побажав благочинний р-ну митрофорний протоієрей о. Петро (Цюцик).

14 вересня - Церковне новоліття.

Dionisij — Wed, 26 Oct 2011 20:14:42 GMT

За Візантійською традицією початком церковного року – Новоліття - вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Нікейському соборі та, згідно з переданням, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його хрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божого) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Завіту.

Вибір дати був пов'язаний із тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день юдейського свята жнив, що святкували з 1 по 8 вересня.

Установлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Початково Костянтином I було встановлено дату новоліття 23 вересня — датою народження першого римського імператора Октавіана Авґуста і лише в 462 було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.

Як і у більшості давніх народів, початок Нового року в Київській Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове Літо».

Із прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу.

Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня відповідно до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від «Створення світу». Перенесення було узаконено московським митрополитом Феогностом, а остаточно постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року, 1 вересня затвердив імператор Іоанн III. У цей рік церква відзначала 7000 років від «сотворення світу» й очікування кінця світу набули широких масштабів.

У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового». Ця система трапляється в українських літописах того часу.

13 вересня- день народження намісника монастиря о.Діонісія.

Dionisij — Wed, 26 Oct 2011 19:46:45 GMT

Знову покликали до храму людей церковні дзвони. На десяту годину зібралися прихожани і священнослужителі району аби привітати з днем народження намісника монастиря о. Діонісія. Розпочалася Літургія, в храмі ставало все тісніше і тісніше. Пристально молився люд, з особливим піднесенням священнослужителі. Отець Діонісій поводився по-монашому стримано без особливих емоцій приймаючи вітання (які сипалися з усіх боків). Його вітали в цей день і парафіяни, і братія, і священники, друзі, приятелі, рідні, близькі, духовні чада... Та все ж таки спокій і стриманість в емоціях о.Діонісія змогли порушити привітання місцевого поета Миколи Макаровича Савенця, котрий присвятив духовнику такі віршовані рядки:

у неділю в церкві напівповній

Священник юний із амвону

До пастви промовляв слова.

Ось гурт жінок- йому бабусі,

До них він поглядом звернувся,

Немов екзамен їм здавав.

Він трохи зблід від хвилювання,

Про гріх казав і покаяння -

Робив це вперше у житті.

Поправивши густе волосся,

Підняв чоло: йому здалося,

Його вивчають всі святі.

А він продовжував повчати,

Що треба старцеві подати,

Людину рятувать від бід.

Бабусі хрест поклали тричі,

А він читав на їх обличчях

Прожитих лід глибокий слід.

І трохи ніяково стало

Йому повчати їхню старість,

Та він - у рясі, всі ж - без ряс.

Війна дитинство їх скосила,

То ж подавали і просили

Вони за вік свій вже не раз.

Вони пройшли життя науку,

Що треба дать в простерту руку

Окраєць хліба без відмов.

Для них є звичним милосердя

Й освячена в небесній тверді

Не ложна до людей любов.

За ними праведна дорога,

З ділами добрими до Бога

Вони підуть у Судний день.

Священник мов вклонився кожній,

Вони ж вдивлялися побожно

В його обличчя молоде.

І в мить оту священник юний,

На аству дивлячись, пподумав:

Було б на світі менше лих,

І служба ця була б більш вдячна,

Якби у церкві він побачив

гурти ровесників своїх...

Ще дуже було багато привітальних, теплих слів. Неодноразово хор урочисто співав "Многії літа!!!."

Справжньою несподіванкою було привітання місцевої влади та святковий стіл організований активом села.

Від імені адміністраторів сайту та відвідувачів, хочемо теж привітани нашого духовного отця з цим святом і побажати в Бога спасіння, а від людей поваги, любові і слави. "Дорогий наш отець, залишайтеся таким же щирим, відкритим і світлим, яким Ви є зараз. Миру Вам душевного, духовної рівноваги, тілесного здоров"я, дотатку плодів земних, матеріальної стабільності!!! І нехай Все вищесказане примножується в Вашому житті на МНОГІЇ І БЛАГІЇ ЛІТА!!!!!!"