Розповідь про Свято-Успенську церкву с.Білки

             Храм був збудовпаний ще наприкінці 18 ст., на високому пагорбі над ставом. Його золоті чи золочені дзвони, як розповідають, у часи лихоліття утопили у ставку. Шукачі скарбів і досі роблять спроби віднайти ці дзвони. Саму церкву у часи радянської влади перетворили на клуб, потім тут зробили дискотеку. І ніхто особливої уваги незвертав на те, що в залі до підлоги була прибита якась дивна дошка, чи то яму якусь перекривали, чи що.... Але старі побожні люди зберігали пам»ять про Білківську ікону Божої Матері,

що її врятували від наруги атеїстів у такий спосіб. Тепер те місце де була прибита ікона прикрашене квітами. Коли ікону знайшли вона була зовсім чорною, але за роки палких молитов у церкві, перед іконою, сталося чудо – ікона відновилася. Зараз ікона має досить чіткий і виражений вигляд, інколи навідь здається, що вона мовби жива. Декілька людей, які щиро молилися перед цією іконою зцілилися від тяжких хвороб.

              Коли в с.Білки приїхали два благочестиві монахи церква немовби воскресла. За їхнього служіння при цій парафії сталося декілька чудесних випадків. Старовинна церква була скрізь розписана розписами, але коли її пе6ретворювали на клуб, то поверх розписів було набито дранку і вкрито штукатуркою з вапном. За роки перебування в такому стані вапно вщент знищило фарбу і коли зняли штукатурку і дранку, то розписів видно вже не було. Але за палкими молитвами отців-монахів на весні 2009 року сталося справжне чудо –розписи проявилися, але не всі, тільки на двох стінах. За православною традицією, сорок днів неперервно служилися служби. Одного разу отець-диякон Євгеній, який нещодавно став жити при монастирі, поліз на горіще церкви і там під шаром глини знайшов ікону Ісуса Христа,

яка являється парою до чудотворної ікони Білківської Божої Матері. Тепер ці дві ікони висять по обидва боки від «Царських дверей» вівтаря і своєю благодаттю наповнюють церкву, а також кожну людину, яка звертається до них з молитвою вони наповнюють любов»ю, блаженстовом і подають їм своє благословіння. Тепер богослужіння в цій церкві звершуються з особливим духовним піднесенням і благоговінням. Кожної неділі, коли дзвонять зроблені з кисневих балонів дзвони, до простої, але обдарованої Божою ласкою церкви зїзджаються люди з різних куточків України, аби помолитися до цих ікони і отримати за Божою ласкою розрішення своїх проблем чи зцілення від хвороб.

            Храм знаходиться при Свято- Покровському чоловічому монастирі. Настоятелем монастиря є Високопреосвященніший владика Ізяслав(Карга) архиєпископ Житомирський і Овруцький, а намісником монастиря та настоятелем храму - ієромонах Діонісій(Васильєв).

            Також в нашому селі в лісі є чудотворне джерело. Водою з цього джерела вже не одне століття люди зціляються від різноманітних хвороб. Зараз Свято-Покровський монастир займається благоустроєм цього джерела і на великі свята звершується хресний хід від церкви до цього джерела, а також молебень та освячення води.

             Багато наших односельчан розповідають про дивні видіння в селі, наприклад, онучка церковного старости (їй 9 років) за декілька годин до Великоднього богослужіння бачила, як янгол Божий летів над лісом в бік церкви, а одні люди які були на богослужінні під час хрестної ходи сфотографували якусь дивну світлу пляму, яка була розміром людського зросту і летіла над людьми. Люди які брали участь в ході нічого дивного не помітили, але коли було зроблено фото, то тоді побачили цю пляму і принесли фото в церкву, а потім виявилося, що інші люди також сфотографували якісь маленькі світлі кульки з іншого фотоапарату. Що це було?- ніхто пояснити незміг. А одна жінка, яка приїздить до нас в село тільки в дачний період, бачила, як Мати Божа одягнена в білу одежу молилася над церквою, а церква немов би була поміщена в шатро голубого кольору.

             Багато цікавих речей пов»язаних з церквою відбувається в нашому селі, немов би якісь Вищі Сили, а вірніше кажучи мабудь Сам Бог намагається нам сказати якусь важливу інформацію. Можливо це натяк на те, що ми маємо можливість покаятись у вчинках наших батьків і дідів, за те що вони перетворили величну споруду- храм, на клуб. Бо вони цим вчинком зневажили не тільки церкву, яка була побудована на «мозолях» наши пращурів, але й самого Бога. Багато віків на цьому місті лиласья гаряча молитва до Господа, але в часи атеїзму тут відбувалися різні збори, крутили кіно, влаштовували конщерти, дискотеки тощо. Можливо зараз, коли в цій споруді відновилася палка і щира молитва, Сам Бог намагається нам вказати на помилки минулого, а нам залишається зробити висновки і більше ніколи не повторювати цих помилок. Тож не даремно говорить народна мудрість: «Святе місце пустим не буває!»