Чому українських сиріт все рідше беруть в сім"ї?

В Україні рідше усиновляють і беруть під опіку сиріт, а дітей з неблагополучних сімей женуть в інтернат. Експерти говорять - в країні "Штучне осиротіння"

В Україні різко знизилися показники по числу усиновлених або узятих під опіку дітей. Хоча ще в 2008 році країна гордилася тим, що уперше за всю історію України сиріт, що набули сім'ї, було більше, ніж що осиротіли(6000 дітей знайшли пап і мам), в 2009-му ця цифра виросла ще на 30%. Показники стали знижуватися в 2010 році(набули сім'ї на 1200 сиріт менше), а цього року, за словами уповноваженого президента з прав дитини Юрія Павленко, число усиновлених дітей в порівнянні з минулим роком зменшилося удвічі. Дані за цей рік ще готуються, але вже відомо, що в 255 районах України жоден малюк з інтернату не набув сім'ї! Ще три роки тому такі нульові показники були лише в трьох районах - в Чорнобильській зоні, де дітей просто немає, і райони, де сиріт забрали родичі. Зате, скажімо, в Запорізькій області цього року всього за пару місяців були заповнені усі порожні місця в інтернатах. Причому сироти серед новоприбулих складають лише половину, у інших є папи-мами.

Ситуація, що склалася, дійшла і до вух чиновників високого рангу. Учора за участю президента Віктора Януковича відбулася нарада з питань прав дитини. Резюме зустрічі : зробити все, щоб дитина, що осиротіла, потрапляла не в інтернат, а в сім'ю. Чому ж крива усиновлення так різко спікірувала вниз? Хто натиснув стоп-кран?

Чиновники, опікуни і співробітники громадських організацій розповіли нам про те, чому сироти не набувають батьків.

ВОЮЮТЬ НЕ ЗА ДІТЕЙ, А ЗА ГРОШІ.  

В Україні 278 інтернатних закладів, де працюють 30 000 співробітників. Чим більше в сирітських установах порожніх місць, тим більше буде скорочень серед персоналу. Математика очевидна. Але до недавнього часу інтернати змирилися з тим, що рано чи пізно стануть пережитком минулого. Все-таки будь-яка розсудлива людина розуміє: дитині краще в сім'ї... Але тут сталися дві події, які зіграли на руку інтернатам. Перше - минулого року розформували Міністерство у справах сім'ї і молоді, внаслідок чого служби, що займаються питаннями усиновлення, залишилися в підвішеному стані і особливо не проявляли активність. Адже показники з них не вимагали. Майже в цей же час, а точніше, в липні минулого року, натхненний екскурсією в дитячі будинки, Микола Азаров доручив міністрам і главам адміністрацій "розглянути питання про навчання дітей з малозабезпечених сімей в інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. До січня 2013 року провести модернізацію матеріально-технічної бази учбових закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, і створити наближені до сімейних умови утримання дітей. Відновити діяльність дошкільних відділень при учбових закладах для дітей-сиріт".

"Таку вказівку прем'єр-міністра інтернати сприйняли як "зелене світло", і вже в серпні минулого року "емісари" інтернатных установ поїхали по усіх містах і селах переконувати батьків, у яких складні життєві обставини, віддати дітей в інтернат, мовляв, там їх одягнуть і нагодують. У разі відмови погрожували позбавити батьківських прав", - пояснює Людмила Волинець, у минулому заступник міністра з питань сім'ї, молоді і спорту, а нині помічник уповноваженого президента з прав дитини. Таким чином, за словами Людмили Семенівни, в сирітських установах Запорізької області всього за пару місяців і були заповнені усі спорожнілі місця. І якщо раніше там були тільки діти-сироти, то зараз 50% - діти з сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах. У київських інтернатах спорожнілі місця теж заповнюють не сиротами, а дітьми, чиї батьки опинилися в складній ситуації - втратили роботи, через стрес зайшли в запій, знаходяться за межею бідності. За словами начальника Служби у справах дітей київської держадміністрації Миколи Кулеби, зараз половина дітей в інтернатах - домашні діти.

Небезпека полягає в тому, що доки не сироти незабаром можуть змінити статус і залишитися в інтернаті. "Бідна мама відправила свою дитину до інтернату для дітей-сиріт. Я підкреслюю, для сиріт, тут не потрібно забирати дітей на усі вихідні, - пояснює Людмила. - Живе вона за 120 км, грошей на дорогу часто немає. Що відбувається далі? Згідно з Сімейним кодексом, якщо впродовж півроку батьки не беруть участі у вихованні дитини, вони можуть бути позбавлені батьківських прав. Таким чином, через півроку інтернати отримають десятки сиріт".

У рік на одного вихованця інтернату держава виділяє в середньому 65 тисяч гривен. Всього в інтернатах 25 тисяч сиріт. Множимо і виходить, що в середньому з бюджету в рік витрачається більше мільярда гривень на утримання дітей-сиріт. Але якби ці гроші дійсно йшли на дітей! За даними Київської Служби у справах дітей, з цієї суми на сироту витрачається близько 12%. Велику частину грошей з'їдають співробітники інтернатів : 70% йде їм на зарплати. Сума, що залишилася, йде на утримання будівлі і "комуналку". А інтернати у нас будувалися ще при Радянському Союзі, з розмахом - мінімум на 150-200 дітей, а є і на 600! Містити такі "особняки" - непросте завдання для керівників. І вирішити її можна, тільки наповнивши порожні ліжка дітьми. Саме тому інтернати зараз намагаються забрати дітей з малозабезпечених і кризових сімей, а тих дітей, які у них, ні в якому разі не віддавати в сім'ю.

МАМА ЛІДА І ВСЕ, ВСЕ, ВСЕ.

 У Києві є дитячий будинок "Малятко". Показовий в усіх відношеннях. Побувавши в ньому з візитом, Микола Азаров навіть розпорядився виділити близько 40 мільйонів для будівництва ще однієї будівлі в "Малятко". Поспілкувавшись з директором цього дитбудинку, ви зрозумієте Азарова. Народний учитель України, кавалер ордену Княгині Ольги Лідія Литвиненко дійсно любить своїх вихованців. Кожного обійме, про кожного знає все. Її стараннями спонсори дарують відмінний одяг, іграшки і їжу, а іноземці запрошують сиріт до себе на канікули. Але є у Лідії Литвиненка несподіваний недолік - вона не хоче віддавати дітей в українські сім'ї. Тому витягнути дитину з цього дитбудинку неймовірно важко. Звичайно, кандидати можуть бути різними, але як пояснити небажання віддавати дітей, коли усиновлювачі хороші?

"До того, як наважитися узяти в сім'ю сиріт, я шість років пропрацювала в столичній соцслужбі", - розповідає та, що не пройшла кастинг у "мами Ліди" Галина Лобода. "Починала як волонтер - читала дітям лекції про профілактику ВІЛ/СНІДУ. Потім була головним фахівцем - шукала безпритульників в підвалах і люках. Коли очолила відділ і занурилася в паперову роботу, зрозуміла, що моя робота не приносить великої користі". На той час старший син Галини одружився і переїхав. Двоє теж настроїлися випурхнути з гніздечка, залишався тільки молодший Максимка, йому тоді було три. На сімейній раді(чоловік Галини, Анатолій Лобода, - директор будівельної компанії) вирішили, що опікатимуть сиріт. Спочатку узяли з притулку підлітка Сашу Силаєва, потім з дитбудинку привезли 12-річну Світлану Куйовду. Дівчинка попросила забрати з дитбудинку і її молодших сестричок Катю і Дашу.

Пройшовши необхідну підготовку і отримавши в Службі у справах дітей напрям на встановлення особистого контакту з майбутніми вихованцями, Галина разом зі Світланою і соцробітниками пішла знайомитися з дітьми, але їх не пустили. У країні оголосили карантин з приводу "свинячого грипу". Після того, як загроза епідемії минула, рідна сестра і майбутній опікун знову постукали в "Малятко". Їй знову не відкрили. "Я подзвонила Лідії Семенівні, але вона говорила зі мною дуже різко. Сказала: У мене карантин тільки починається. Даша в ізоляторі. І взагалі, що ви учепилися за цих дітей", - згадує Галина. Коли Даші подзвонили на мобільний, виявилось, що дівчинка на уроці. Перша зустріч Даші і Галини Лободи відбулася в шкільній їдальні. "Я принесла виноград, - згадує Галина. - Але Даша кинула його мені із словами: у нас все є. Тільки через рік після того, як ми їх з сестрою забрали, вона призналася. що її настроїла директор. Мама Ліда попереджала, мовляв, опікуни зводять вас пару разів в зоопарк, а потім завалять домашньою роботою". До речі, журналістам Лідія Литвиненко говорить, що діти з її дитбудинку не хочуть бути усиновленими українцями. Налагодити контакт з сестрами вдалося після довгих телефонних розмов, а забрати дівчаток у будинок вдалося тільки через чотири місяці битв.

Лідія Литвиненко, почувши від "Сьогодні" про те, що її звинувачують в небажанні знайти дитині сім'ю, сказала: "Галина - дуже непорядна жінка, вона забрала сестер, порушуючи усі права дитини"! Що цікаво, директор "Малятко" говорить, ніби її вихованці не хочуть в прийомну сім'ю. Мовляв, що неодноразово побували за кордоном під час канікул і побачили те життя, діти не хочуть навіть дивитися у бік українських батьків. Крім того, свою категоричність відносно українських батьків Лідія Литвиненко пояснює тим, що не завжди прийомні сім'ї - благо. Говорить, що їй відомі випадки, коли сироти втікали з сім'ї, тому що до них погано відносилися, ось вона і береже дітей від великого розчарування. Її колега, теж директор інтернату, що просив не називати його ім'я, вважає, що просто розвалити інтернати - безрозсудно. Адже у нас немає особливого досвіду створення прийомних сімей, тому варто не влаштовувати "дитячу революцію", а проводити реформу неспішно і використати багаторічний досвід педагогів інтернатів.

БУДИНОК КРАЩИЙ ЗА ДИТБУДИНОК. 

Ми побували в сім'ї Галини Лободи. Дівчаткам повезло. Мрія Світлани збулася. Катя не відходить від "мами Галі" ні на крок, вона дуже ласкава дитина. Даша сказала, що в дитячому будинку їй було добре, але в сім'ї набагато краще. "У школі, де я вчуся зараз, мої однокласники вчаться, а не намагаються втекти з уроків, у мене є можливість займатися. Мені подобається по вихідних усією сім'єю гуляти або ходити в кіно". Ще Даша дуже рада тому, що її не відвезли в Італію. Подружжя з Палермо хотіло сестри залишити, але Даша сказала - ні! "Це були молоді люди років 25-ти, спочатку вони були хорошими, потім стали палити і пити", - пояснює, чому не залишилася за кордоном, дівчинка. Саша Силаєв розшукав свого рідного брата Сергія. Сергій вчиться в Київському університеті ім. Б. Гринченко. Паралельно підробляє помічником тренера по футболу. Говорить, що в дитбудинку йому було добре, але він все одно мріяв про батьків. Його теж хотіла усиновити італійська пара, але сталася криза і вони передумали. У вихідні він грає з вихованцями інтернату у футбол. Живе в гуртожитку. Спочатку було дуже складно, не давали покладені 4000 сирітській стипендії. Але він добився перерахунку. На питання "Сьогодні": "Хтось з дитбудинку цікавився тим, як ти живеш, намагався допомогти"?, відповідає: "Ну, я ж приходжу в суботу, запитують, а так не дзвонять".

ДО ЧОГО ПРИВЕДЕ ІНТЕРНАТОВЩИНА. 

"Далеко не усі інтернати погані, - говорить керівник соціального проекту "Одна надія" Павло Гладченко. - Але навіть кращий у світі інтернат гірший, ніж сім'я". Павло - сирота, виховувався в інтернаті. Говорить, що, можливо, його інтернат був кращим в Радянському Союзі: "Я приходив до директора і годинами з нею спілкувався. Я добре вчився, любив читати. Вона мене підтримала - організувала додаткові заняття з англійської мови. Але я виключення. Більшість сиріт ніхто не мотивує вчитися. Якщо батьки примушують дітей вчитися добре в школі, потім вступати до вузу, то максимум для сироти - училище або технікум. Вони у більшості своїй не мають зв'язку з навколишнім світом - не соціалізовані. І це найбільша проблема. Якщо домашні дітки вчаться у батьків всьому, навіть не підозрюючи, що вони вчаться, то у тих, хто виховувався в інтернаті, з цим величезні проблеми. Ти встав, тебе погодували, одяг попрали, захворів - полікували. В результаті вихідці з інтернату абсолютно не пристосовані до життя. Працювати не привчені, готувати не уміють, розподіляти гроші так, щоб вистачило на місяць, не можуть. Витрачають усі відразу. А далі - борги, депресія, кримінал".

Згідно із статистикою, вже в перші п'ять років після випускного кожен другий вихованець інтернату скоює злочин, кожен п'ятий стає бомжом, кожен сьомий намагається накласти на себе руки. Тому в усіх цивілізованих країнах прагнуть сироті знайти сім'ю, а інтернатну систему максимально стиснути. При вступі в Євросоюз Польщі були поставлені умови - не більше 30 дітей в інтернатах. У 2010 році число дітей скоротили до 14. Великі інтернати поляки продавали і будували невеликі будиночки. У Німеччині і Англії хлопців в інтернатах ще менше - максимум п'ять дітей в установі. Вони прекрасно розуміють: якщо узяти більше дітей, у підопічних будуть численні психологічні проблеми. На цю тему вже написані десятки книг. У нас же доки "реформування" у більшості випадків - зміна вивіски. Але сподіваємося, що ситуація зміниться і незабаром ми приводитимемо зовсім інші цифри, найбажаніші з яких, - число українських сиріт, що різко знижується...

ЯК ВИКОРЕНИТИ СИРІТСТВО

1. Підтримати усиновлювачів

Насправді, багато сімей хочуть усиновити дитину, давши йому своє прізвище, але бояться, що не зможуть дати йому усе необхідне, адже усиновлена дитина втрачає усі сирітські пільги(наприклад, при вступі до вузу, право на житло від держави, щомісячну матпомощь). Можливо, є сенс усиновленим дітям залишити ці пільги, щоб батьки, що узяли на себе відповідальність за життя сироти, відчували і підтримку держави.

2. Рятувати сім'ю, а не тільки дитину

Кращого середовища для повноцінного розвитку, чим сімейне, немає. Але у нас соцслужби не працюють з сім'ями, що потрапили у біду. Як правило, дитину просто забирають від батьків і поміщають в інтернат. Навіть не розібравшись, що сталося. Таким чином дитині завдається найсильнішої душевної травми. Правильніше направити гроші, які, імовірно, виділятимуться на утримання дитини в інтернаті, на допомогу сім'ї: найняти психологів, лікарів, притягнути центри зайнятості і так далі.

3. Гроші закріпити за сиротою

Раз вже так сталося, що дитині не знайшли сім'ю, він повинен рости в умовах максимально схожих на сімейні. Це може бути прийомна сім'я, будинки сімейного типу. І сума, що виділяється на утримання сироти в цих умовах, не має бути менша, ніж та, що виділяється інтернату. Таким чином можна зацікавити сім'ї, які готові узяти собі сиріт.

ДІТИ БЕЗ МАЙБУТНЬОГО   

Психолог Наталія Підвус дізналася про те, що домашніх дітей пристроюють в інтернати. "Це нікчемна стратегія", - вважає психолог. - Розлука нехай навіть на тиждень з батьками - велика травма для дитини. Багато хто з моїх клієнтів розповідає, що досі не можуть пробачити маму за те, що вона, приміром, надовго залишила їх в піонерському таборі. У дорослому житті такі люди не довіряють чоловікові(дружині), підсвідомо вони бояться бути кинутими. В результаті або занадто контролюють чоловіка(дружину), або занадто відсторонені. По-друге, навіть перехід в іншу школу для будь-якої дитини - стрес. Однокласники обов'язково випробують "чужака" на міцність. Але одна справа піти уранці і повернутися додому до своїх, зовсім інша ще і залишитися на тиждень в новому колективі. Слабкого можуть зламати, сильний стане жорстким. Щоб бути своїм, дитині доведеться прийняти стиль життя більшості. Діти, які вже не один рік в інтернаті, як правило, з неблагополучних сімей, багато хто пережив фізичне, сексуальне і емоційне насильство, вони рано почали пити та курити, спробували наркотики і секс. Повірте, дуже скоро новенькі переймуть цей багатий життєвий досвід старожилів. І в третіх, якщо дитина довго далеко від будинку, стосунки з батьками неминуче охолонуть. А коли не сироти юридично, але фактично виховані в інтернаті діти, виростуть, їм буде важко стати хорошими батьками і подружжям. Світовий досвід показує, що якщо дитина пробула в інтернаті три роки, йому важко створити сім'ю".