Монаший спокій тривожить світ

Я безглуздя заварюю як каву

Спогади біжать стадами слів

На кавовій гущі я бачу все

Кожної ночі криком пронизую тишу

Очі  що мають бути поряд

Та їх немає...

Порізане ножем повітря

Побиті на склянки мрії...

Залишена на столі пір′їна від синиці

Яка мала сидіти в долоні

Та її вже немає...

Ніч почеркана

Товстими лініями

Як зошит з письма

Ти пишеш слово

Я слово

Ти закреслюєш

А я ставлю товсту крапку

Та її вже немає...

Ковтаю заварену каву безглуздя

А в гущі не бачу нічого

Бо нічого немає...

Лише товста крапка...

Риска...

Крапка...  

Ні ти ...

Ні я...

Нема нікого...

***

Хоч би не впасти,

                   як стрімко злечу вгору.

Хоч би злетіть не високо,

                   щоб крил не обпалити.

Щаслива пташка та,

                   що має крила пурпурові,

Нещасна та,

                    що не може полетіти.

Коли прийде весна --

                    проснеться все навколо,

А літом все буя

і розквіта.

А от  зима хай не прийде ніколи

в мої ще не намолені літа...

В душі молитва – 

                    як килим домотканий,

Та тільки шкода,

                     що   не простелю:

Його іще доткати треба,

                      щоб був такий, як у раю.

На ньому зорі,

                       зняті з неба

І лебедя політ

                       на ньому є.

А також ліс і луг,

                      і синє небо –

На ньому все життя моє.

...Хоч би не впасти,

                   як стрімко злечу вгору.

Хоч би злетіть не високо,

                   щоб крил не обпалити.

Нещасная  людина,

                   що не ткала.

Щаслива та,

                   що, доткавши,

                               зможе простелити.

***

Вже серпень  останні завершив покоси,

Сховалась солома в духмяні стоги...

Вже ножиці зріжуть русявії коси –

Скінчаться його безтурботні роки...

Впаде на плече, потім  ляже додолу

Темніша від ночі одежа його.

Навіщо це треба йому, молодому, –

Сховати від світу себе самого?

По ньому отці «Трисвяте» заспівають,

«Обійми відкрий!» — заведе гучно  хор:

У ангельський чин тут  його посвящають,

І дивиться пильно  святих всіх  собор.

Сьогодні помер отой отрок  преславний,

Але народився новий чоловік.

Який незвичайний наш світ православний:

Що сталось- те сталось, назавжди, навік.

Таїнство Постригу

У вівторок до обіду в храмі напівповнім

Пролунали величаво дзвонії церковні

Завітали із візитом два поважні гості

Облачившись в шати царські в церкві на помості

Один з них рече молитву, всіх благословляє

«Ісполаєті деспота» – хор йому співає

Інший теж молитву чтить кланяється тричі

Піт немов сльоза біжить в нього по облитчі

Може то й сльоза була та ніхто не знає

Чому серце у грудях як дзвін калатає

Та ось ба отець гряде благословить прохає

Поза спинами у них одяг свій знімає.

Залишився у сорочці довгій аж по п′яти

Наче янгол, та без крил, й не може літати

Святий Боже заспівали і многая літа

Посходилась до храму вся церковна свита

Отверзи обійми Отче і прийми блудного

Не залиш мене тепер в світі Ти одного.

Три поклони поклав отче та пішов по храмі

Плакав він і плакав люд перед образами.

Впав додолу ниць, хрестом розпластався

Із життям своїм мирським навіки прощався.

Став молитись Ізяслав, Полікарп піднімає

Поверженного на землю, як Господь питає

Чого прийшов сюди раб Божий, а чи з свої волі

Чи зможеш  хрест узяти, як плуга у полі

Чи зрекаєшся ти світу, та того що в світі

І єднаєшся з святими, що за віру вбиті

Чи зрекаєшся ти брата, приятеля, друга

Чи не чекає на тебе дівчина – подруга.

Чи ти матір покидаєш, віддаєшся Богу

І ніколи не вернешся на хтиву дорогу.

Чи зрекаєшся себе і своєї волі

Чи готовий понести випробування долі

Ти сьогодні помираєш, тебе вже не буде

Чесний отче Євгенію – заплакали люди.

Так зрекаюся я світу і того що в світі

Єднаюся со святими що за віру вбиті

Всі шляхи світські, лукаві, буду обминати

Новий хрест оцей тяжкий хочу собі взяти

Хай поможуть всі світі і янголи Божі

Йти по цій стезі тонкій й нести тяжкі ноші

Я за віру у Христу готов постраждати

Працювать, молитися і не в міру спати

Пресвяті благословіть на хресну дорогу

Та за мене нового помоліться Богу.

Впали ножиці додолу по першому разі

Запитує Ізяслав чи вірний присязі

Вірний буду аж до смерти пресвятий владико

Доки моє тіло грішне не накриє віко

Впали ножиці додолу по другому разі

Запитує Полікарп чи вірний присязі

Ой владико вірний буду до самої смерти

Доки пам′ять про мене не благозволять стерти

Впали ножиці на землю по третьому разі

Твердий намір вірним бути складеній присязі.

Заспівали пресвяті Господи прийми

Це овча постижене, що постригли ми

Ізяслав рече молитву новим ім′ям нарікають

Діонісій тепер будеш хай про це всі знають.

Одягнули у одежі усе згідно чину

Щоб приняти Христос зміг новую людину.

Діонісію святий помолись за нього

Не покинь у скрутний час на землі одного.

Хай несе святу науку, і любов до Бога

Наче килим нехай буде йому ця дорога.

Помолились пресвяті всіх благословили

І поїхали туди звідки приїздили.

Так почав чернечий шлях отець Діонісій

І обитель збудував на місцині лисій

Із тих пір лилась молитва із уст по-новому

І зробив багато справ, що й не снилось нікому.

***

Осудливо глянеш на мене з ікони

Я грішна людина, мене Ти прости

Задзвонять в душі бентежливо дзвони

Вже час мій настав? Куди маю йти?

Я бачу у храмі часи запустіння

Священники служать за хабарі

Там кожная служба і кожнеє бдіння

Концертом лунає в Твоєму дворі

Величні владики та їхні прислужки

Не Богу Святому дари принесли

Чекають владик монашки-подружки

Розпусту з собою вони привели

В машини шикарні вони посідають

Поїдуть до ранку зорю зустрічать

А потім на службі людей налякають

Що за вчинки лихії треба відповідь дать

Вже час мій настав! Куди маю йти?

Щоб Богу Святому вклонитись

Де істиний храм Божий знайти?

Щоб щиро Йому помолитись.

Туди я пішов, там храму немає

Назад повернувсь і тут не знайшов

О Боже мій милий, що далі чекає?

А Ти проливаєш за них Свою кров.

Я грішна людина, мене Ти прости

З надією гляну на небо

Я вірю, що зможеш мене у храм привести

Якщо я там іще комусь треба.

 Коли нас тільки двоє, так добре.

Коли вдивляємось один одному у вічі,

Коли спокійно і тихо,

Коли любов і гармонія,

Коли затишно і світло,