П`ятниця
29.03.2024
15:43
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031




Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 80
Посилання
український каталог
Lemky.com





ХРАМ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ(Чернівці) Київська православна богословська академія




Церкви.com

Свято Феодорівський чоловічий




Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство


КАЛУСЬКЕ МОЛОДІЖНЕ ПРАВОСЛАВНЕ БРАТСТВО ПРП. ІОВА ТА ФЕОДОСІЯ МАНЯВСЬКИХ

+Братство;)

Пластовий портал

Братство св. вмч. Варвари

Одигитрия

Миколай про тебе не забуде


Друзі сайту
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату
Наш банер

Фотографія 1
<"Свято-Покровський чоловічий монастир
Житомирсткої єпархії УПЦ КП
Попільнянський район с.Білки ">
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильник
Поділитися/ Сподоб
Свято-Вознесенська парафія УПЦ КП Донецька єп. м.Дружківка

Свято-Покровський чоловічий монастир Житомирської єпархії...

Православна поезія

у неділю в церкві напівповній
Священник юний із амвону
До пастви промовляв слова.
Ось гурт жінок- йому бабусі,
До них він поглядом звернувся,
Немов екзамен їм здавав.

Він трохи зблід від хвилювання,
Про гріх казав і покаяння -
Робив це вперше у житті.
Поправивши густе волосся,
Підняв чоло: йому здалося,
Його вивчають всі святі.

А він продовжував повчати,
Що треба старцеві подати,
Людину рятувать від бід.
Бабусі хрест поклали тричі, 
А він читав на їх обличчях 
Прожитих лід глибокий слід.

І трохи ніяково стало
Йому повчати їхню старість,
Та він - у рясі, всі ж - без ряс.
Війна дитинство їх скосила,
То ж подавали і просили
Вони за вік свій вже не раз.

Вони пройшли життя науку,
Що треба дать в простерту руку
Окраєць хліба без відмов.
Для них є звичним милосердя
Й освячена в небесній тверді
Не ложна до людей любов.

За ними праведна дорога,
З ділами добрими до Бога
Вони підуть у Судний день.
Священник мов вклонився кожній,
Вони ж вдивлялися побожно
В його обличчя молоде.

І в мить оту священник юний,
На аству дивлячись, пподумав:
Було б на світі менше лих,
І служба ця була б більш вдячна,
Якби у церкві він побачив 
гурти ровесників своїх...
                         Савенець М.М.

"Хто так може пристрасно молитися?
Хто у дзвони так натхненно б"є?
То отець наш юний, Діонісій,
Всіх до Церкви заклика людей.

Вибрав він дорогу не звичайну:
Тільки обрані по ній ідуть!
(Бо іще з дитинства дивну тайну
Сам Господь йому відкрив, мабуть).

З трепетом у серці йде до Бога,
Віддає Йому душі порив,
Нелегка ним обрана дорога,
Та у вірі силу він узрів.

Зрікся всіх утіх мирських принадних,
Від спокус тілесних відійшов,
Ієромонах, душі наставник,
Мов скарбниця притч і настанов.

Скрізь встигає, про усе подбає,
Де не глянь- у всім його рука:
Храм сільський любовно обновляє,
І про монастир не забува.

Богом даним даром всіх дивує,
Голосом вражає прихожан,
Артистизмом істинним дивує,
Ще й до віршів має він талант.

Голосом, поставленим чудово,
Лісовим струмочком жебонить,
То воркує ніжно-малиново,
То веселим дзвоником дзвенить,

То гримить врочисто-басовито,
То ласкаво-альтово веде...
Щиро, а зовсім не нарочисто,
З добротою до людей іде.

Поселяє віру в наші душі,
Оптимізмом наповняє вщерть,
Думи, що гадюкою ворушаться,
Без вагання відганяє геть.

Тож у день цей щиро побажаєм:
З обраного шляху не звернуть!
Матір Божа хай оберігає,
Дух Святий хай осяває путь!
                 (Людмила Добровольська)
***

Монаший спокій тривожить світ

Я безглуздя заварюю як каву

Спогади біжать стадами слів

На кавовій гущі я бачу все

Кожної ночі криком пронизую тишу

Очі  що мають бути поряд

Та їх немає...

Порізане ножем повітря

Побиті на склянки мрії...

Залишена на столі пір′їна від синиці

Яка мала сидіти в долоні

Та її вже немає...

Ніч почеркана

Товстими лініями

Як зошит з письма

Ти пишеш слово

Я слово

Ти закреслюєш

А я ставлю товсту крапку

Та її вже немає...

Ковтаю заварену каву безглуздя

А в гущі не бачу нічого

Бо нічого немає...

Лише товста крапка...

Риска...

Крапка...  

Ні ти ...

Ні я...

Нема нікого...


***

Хоч би не впасти,

                   як стрімко злечу вгору.

Хоч би злетіть не високо,

                   щоб крил не обпалити.

Щаслива пташка та,

                   що має крила пурпурові,

Нещасна та,

                    що не може полетіти.

Коли прийде весна --

                    проснеться все навколо,

А літом все буя

і розквіта.

А от  зима хай не прийде ніколи

в мої ще не намолені літа...

 

В душі молитва – 

                    як килим домотканий,

Та тільки шкода,

                     що   не простелю:

Його іще доткати треба,

                      щоб був такий, як у раю.

На ньому зорі,

                       зняті з неба

І лебедя політ

                       на ньому є.

А також ліс і луг,

                      і синє небо –

На ньому все життя моє.

 

...Хоч би не впасти,

                   як стрімко злечу вгору.

Хоч би злетіть не високо,

                   щоб крил не обпалити.

Нещасная  людина,

                   що не ткала.

Щаслива та,

                   що, доткавши,

                               зможе простелити.


***

Вже серпень  останні завершив покоси,

Сховалась солома в духмяні стоги...

Вже ножиці зріжуть русявії коси –

Скінчаться його безтурботні роки...

 

Впаде на плече, потім  ляже додолу

Темніша від ночі одежа його.

Навіщо це треба йому, молодому, –

Сховати від світу себе самого?

 

По ньому отці «Трисвяте» заспівають,

«Обійми відкрий!» — заведе гучно  хор:

У ангельський чин тут  його посвящають,

І дивиться пильно  святих всіх  собор.

 

Сьогодні помер отой отрок  преславний,

Але народився новий чоловік.

Який незвичайний наш світ православний:

Що сталось- те сталось, назавжди, навік.


Таїнство Постригу

 

У вівторок до обіду в храмі напівповнім

Пролунали величаво дзвонії церковні

Завітали із візитом два поважні гості

Облачившись в шати царські в церкві на помості

Один з них рече молитву, всіх благословляє

«Ісполаєті деспота» – хор йому співає

Інший теж молитву чтить кланяється тричі

Піт немов сльоза біжить в нього по облитчі

Може то й сльоза була та ніхто не знає

Чому серце у грудях як дзвін калатає

Та ось ба отець гряде благословить прохає

Поза спинами у них одяг свій знімає.

Залишився у сорочці довгій аж по п′яти

Наче янгол, та без крил, й не може літати

Святий Боже заспівали і многая літа

Посходилась до храму вся церковна свита

Отверзи обійми Отче і прийми блудного

Не залиш мене тепер в світі Ти одного.

Три поклони поклав отче та пішов по храмі

Плакав він і плакав люд перед образами.

Впав додолу ниць, хрестом розпластався

Із життям своїм мирським навіки прощався.

Став молитись Ізяслав, Полікарп піднімає

Поверженного на землю, як Господь питає

Чого прийшов сюди раб Божий, а чи з свої волі

Чи зможеш  хрест узяти, як плуга у полі

Чи зрекаєшся ти світу, та того що в світі

І єднаєшся з святими, що за віру вбиті

Чи зрекаєшся ти брата, приятеля, друга

Чи не чекає на тебе дівчина – подруга.

Чи ти матір покидаєш, віддаєшся Богу

І ніколи не вернешся на хтиву дорогу.

Чи зрекаєшся себе і своєї волі

Чи готовий понести випробування долі

Ти сьогодні помираєш, тебе вже не буде

Чесний отче Євгенію – заплакали люди.

Так зрекаюся я світу і того що в світі

Єднаюся со святими що за віру вбиті

Всі шляхи світські, лукаві, буду обминати

Новий хрест оцей тяжкий хочу собі взяти

Хай поможуть всі світі і янголи Божі

Йти по цій стезі тонкій й нести тяжкі ноші

Я за віру у Христу готов постраждати

Працювать, молитися і не в міру спати

Пресвяті благословіть на хресну дорогу

Та за мене нового помоліться Богу.

Впали ножиці додолу по першому разі

Запитує Ізяслав чи вірний присязі

Вірний буду аж до смерти пресвятий владико

Доки моє тіло грішне не накриє віко

Впали ножиці додолу по другому разі

Запитує Полікарп чи вірний присязі

Ой владико вірний буду до самої смерти

Доки пам′ять про мене не благозволять стерти

Впали ножиці на землю по третьому разі

Твердий намір вірним бути складеній присязі.

Заспівали пресвяті Господи прийми

Це овча постижене, що постригли ми

Ізяслав рече молитву новим ім′ям нарікають

Діонісій тепер будеш хай про це всі знають.

Одягнули у одежі усе згідно чину

Щоб приняти Христос зміг новую людину.

Діонісію святий помолись за нього

Не покинь у скрутний час на землі одного.

Хай несе святу науку, і любов до Бога

Наче килим нехай буде йому ця дорога.

Помолились пресвяті всіх благословили

І поїхали туди звідки приїздили.

Так почав чернечий шлях отець Діонісій

І обитель збудував на місцині лисій

Із тих пір лилась молитва із уст по-новому

І зробив багато справ, що й не снилось нікому.


***

Осудливо глянеш на мене з ікони

Я грішна людина, мене Ти прости

Задзвонять в душі бентежливо дзвони

Вже час мій настав? Куди маю йти?

Я бачу у храмі часи запустіння

Священники служать за хабарі

Там кожная служба і кожнеє бдіння

Концертом лунає в Твоєму дворі

Величні владики та їхні прислужки

Не Богу Святому дари принесли

Чекають владик монашки-подружки

Розпусту з собою вони привели

В машини шикарні вони посідають

Поїдуть до ранку зорю зустрічать

А потім на службі людей налякають

Що за вчинки лихії треба відповідь дать

Вже час мій настав! Куди маю йти?

Щоб Богу Святому вклонитись

Де істиний храм Божий знайти?

Щоб щиро Йому помолитись.

Туди я пішов, там храму немає

Назад повернувсь і тут не знайшов

О Боже мій милий, що далі чекає?

А Ти проливаєш за них Свою кров.

Я грішна людина, мене Ти прости

З надією гляну на небо

Я вірю, що зможеш мене у храм привести

Якщо я там іще комусь треба.



 Коли нас тільки двоє, так добре.

Коли вдивляємось один одному у вічі,

Коли спокійно і тихо,

Коли любов і гармонія,

Коли затишно і світло,

Коли горе та радість.
Коли добре і коли боляче, 
Коли Ти-- Бог, а я Твій слуга.

Коли я плачу, а Ти втішаєш, 

Коли я прошу, а Ти даєш,

Коли я падаю, а Ти підіймаєш.
Коли я живу, а Ти радієш.
Коли Ти стукаєш, а я відчиняю,
Коли Ти присутній, а я на колінах молюсь.
Коли Ти говориш, а я чую Твій голос.
Коли Ти береш мене за руку і ми просто йдемо, 
Коли Ти ведеш мене, щоб я не спіткнувся.
Коли ми разом - нам добре.
Коли нам добре, то чи потрібний третій?
Хай буде по волі Твоїй.
Щоб радіти разом..
Щоб жити вічно.
Вічно поряд. 
Вічно добре.
Вічно...

 

 ***

я зараз там де вас немає

я далеко

і вас не буде біля мене

в обителі ховаюся

мов у гнізді лелека

я нині високо

чи може зовсім низько

спустились янголи 

до мене з неба


***

І знову самотній захожий,

Завітав до мене у дім

Та чимось зі мною він схожий

У цьому світі сумнім...

 

В одинокому серці- зима,

Не тільки у тебе мій брате...

Давні сліди замітає сама,

Якщо вміти їх не лишати.

 

ти прийшов серед ночі в пів-сон,

коли серце стало боліти,

І тепло холодних долонь

Наче вогнем стало горіти.

 

Вечірні думки наче дим,

Відлітають далеко за хмари...

Велике сонце, малюю малим...

Виною чаклунки-мольфарки...

 

Та чи вміють вони чаклувати?...

і я не знаю, що треба робити...

Хтось прийшов у пів-сні, - місяць повний

А чи зможем по іншому жити?


                              Євгеній Вікторовичь Васильєв



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Свято-Покровський чоловічий монастир с.Білки Житомирської єпархії © 2024