 Люди нинішнього часу не розуміють, не цінують,
а більше того навіть осуджують чернецтво, вигадують і поширюють всілякі чутки. А
між іншим ми знаємо, що в давні українські часи саме чернецтво наклало печать святості
на душу українського народу, виховало його у глибокій побожності та духовній і тілесній
чистоті. Чернецтво підносило душу найзлиденнішого українця до Бога і неба. Чернецтво
принесло в українську родину порядок, чинність, богобоязливість, а відповідно міцність
та відданість, як між подружжям, так і взаємоповагу між дітьми і дорослими, дало
опору всьому родинному клану. Особливо в селах та хуторах. Дало життю українців
наче устрій святої обителі, страх перед Богом чинити гріх, упокорення старшим, терпіння
власної долі, працелюбність, правдивість і безпосередність у стосунках з іншими,
міцне побратимство і сподівання на милість Божу. Якже цього не вистачає в нинішній
час. Нині монастирі України відроджуються. Будуються нові. Але їх ще замало, як
для такої великої держави і такого віруючог православного народу. Як, нажаль і насельників
в обителях, а таксамо і їхнього бажання подвижницького життя. І всеж серед тяжких випробувань сьогодення, серед
бурхливого моря невір′я, повного занепаду моралі і розвитку всіляких пороків, під
натиском всіляких псевдо релігій і сект, коли серце стискається від болю за майбутне
нашого, колись боголюбивого народу, серед важких роздумів і передчуттів всеж промунем
у цьому мороці світить надія на те, що всеж таки відродиться і відновиться боглюбивий
дух українського народу, а вітчизну нашу чекає духовне процвітання. Але відновлення і відродження можливе лише в силі
духа, а не в тих зовнішніх реформах на які покладає надію державна влада, тому церква
православна, а е авторитарні секти повинна все ширше перебирати на себе функції
духовного опікування народу, адже не секрет, що держава кинула цю важливу ланку
життя народу на відкуп різним пройдисвітам
Колись на Валаамі був послушник,
який прожив при цьому монастирі більше п′ятидесяти років, але так і не став ченцем,
коли його запитали чому живучи чернечим життям так і не прийняв постригу, він зі
сльозами відповів: «Я ще не навчився плакати за весь всесвіт».
о.Діонісій (Васильєв)
|
