Як і все скороминуче, минула свята Чотиридесятниця. Блаженство і похвала Церкви тим людям, хто напротязі неї зрозумів, що він йде вперед по шляху життя. Велика скорбота тим, хто прожив святу Чотиридесятницю, не думаючи, що земне життя є шлях до неба. Добро та радість тим, хто напротязі посту шукав користі для своєї душі. Сумно за тих, хто і в цей душеспасительний час не помічав, що в нього є душа. Витримавши чесно піст дочекалися свята Воскресіння Христового. А хто віднісся до посту байдуже немають належного розуміння про свято і продовжують свою губительну працю – працю, за висловом св.Павла, тління (Рим. 8:21).

         Ось і закінчився поховальний обряд. Ми проспівали гімни похоронні, ми свої серця підносили до небес і там шукали відповіді на недосяжне розумові: яким же чином «Невмістимий був обмежений і утримуваний Гробом та Печатями?»  Свята церква  нині звертає нашу увагу до Образу Померлого в стані Його гробового спокою і тут, на самій останній степені Його приниження, під цим покровом тління вказує в Його хресних стражданнях і смерті, чудну глибину вільного Божественного зменшення. Цей Померлий, ув”язнений в Гробі під землею, є той державний Господь, Який Сам колись покрив хвилею морською гонителя та мучителя батьків Його розпенателів і був прославлений від них потім переможними піснями. Церква схиляє нас з трепетним благогвінням дивитися на цей Гріб як на невимовне чудо. Всесильний Бог, створивший безчисленні багатообразні чуда, в Гробі мертвий, бездиханний покладається для нашого спасіння. Вона звертає всю нашу увагу на ту велику подію, приголомшуючу жахом небо та основи землі, яким же чином " до мертвих залічується в вишніх Живий, і в Гробі малому дивно приймається”.

         Перед цією гробницею виростає значення людської гідності і назавжди знищується остерігання та боязливість смерти. Бо всі ми маємо в собі Духа Святого, а отже, всі ми увійдемо в браму вічності. Всі ми напоєні благодаттю Духа Божого, Духа розуму та премудрості, і не можемо не бачити очами віри, що смерть є не більше, як сон. Тому помирати страшно тому, у кого зникли з душі відчуття віри, надії та любові. А ми все ж з милосердя Божого, віруємо, любимо та уповаємо. Тому для нас цей Гріб, ці смертні пелени, ця плащаниця є світлий боговідкриваючий символ та образ, як говорить апостол Павло, тієї надії, що коли земний храм нашого тіла зруйнується, то ми отримаємо там, на небі, інший храм — нерукотворний, вічний.

         Від предстоящого найсвятішого гробу Свята Церква передає нам іще два безмовні, але сильні повчання: бійтеся переслідувати і ображати невинних, стриманих, добрих людей, щоб не уподібнитися гонителям Ісуса Христа. Вчіться страждати за виконання своєї справи, за істину, за правду, як страждав наш Спаситель: тихо, мовчазно і безстрашно.

         Після невимовного страждання, після гучного волання до Бога Отця, після великого слова: Звершилось!(Ів.19:30) — хресний Страждалець віддав дух (Мк. 15:37). Зімкнулися святі вуста, згас небесний погляд, непорочне тіло пройняв холод смерти. Смерть сповна оволоділа своєю жертвою; вороги в повній мірі могли б радіти: бо з смертю все скінчується. Та їхне злобне радінння не було тривале, так як і святкування самої смерти: бо на третій день Ісус переможно воскрес із мертвих.

         Христос Воскрес! Радісним тремтінням наповнює нас ця хвилююча новина, котру вперше осяйний янгол сповістив жінкам-мироносицям. "Нема Його тут,- бо воскрес, як казав...Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих”(Мт.28:6,7). І від печери Гробу Господнього рушили вони в світ, аби з кожним поділитися тріумфальною звісткою. Знов і знов разом з ними проголошуємо:”Христос Воскрес!”.Безперестанно повторюють цей переможний заклик великодні дзвони, і похмура ніч немовби відступила перед споконвічним Життям. "І життя було в Нім, а життя було Світлом для людей. А світло у темряві світить, і темрява не обгорнула Його”(Ів.1:4-5).

         Зі світлом- проти темряви. З Життям- проти смерти. З любов”ю- проти ненависти. З Євангелієм- проти облуди і гріха. Таким шляхом проступаєми ми, православні християни.

Проступаємо через спокуси, кривди, наругу. Бо і Христос, перш ніж прокласти Своїм славним воскресінням шлях від смерти до життя, мав подолати хреснудорогу , зійти на Голгофу і віддати Себе на відкупительну жертву за людський рід. Немає іншої стежки у вічне життя , поза тією дорогою терпінь і страждань.

         Як багато було вже їх у минулому — терпінь і страждань!Кривавим дощем спадали вони на ронньохристиянських мучеників, на сповідників православної віри в язичницьких країнах, під ярмом безбожницької тиранії. Скільки застиглих губ незакінчило молитви на землі, щоб продовжити вже її перед престолом Всевишнього Бога...

         І, хоч упала імперія зла, шлях до воскресіння лишився хресною дорогою, а надто для нас, у центрі України, серед руїн храмів і людських душ. Влада почала нести в собі зло й ненависть, котрі прагнуть розпалити братовбивчу війну, безчестять віру Христову, мову та звичаї рідного краю. Руйнуються сім”ї, поширюється розпуста, пияцтво, наркоманія. Тисячами гинуть у лоні матерів ненароджені діти, що отримали безсмертну душу, але ще не сподобилися святої тайни хрещення. Жадоба грошей і влади штовхає багатьох на шлях злочину, а соціально покривджені гинуть у злиднях. Люди котрі називають себе священнослужителями, як ті книжники і фарисеї, розпинають Христа грошолюбством і чварами, шляхом брехні підставляння або зневаги інших заробляють собі місце біля престолу.5 Бо ви всі є синами світла і синами дня. Ми не належимо ночі, ані темряві.

         "Тож не спімо, як інші; пильнуймо та будьмо тверезі.Бо ті, що сплять, сплять уночі; ті, що впиваються, - вночі впиваються. Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, зодягнувшись у броню віри й любови та в шолом надії спасіння.”(1Сол.5:5-6,8).Доки лишаємося твердими в вірі, щирими в євангельській проповіді, доки зберігаємо апостольську традицію Церква і пильнуємо повноти її таїнственного життя, - одне слово, доки простуємо з Ісусом дорогою спасіння, нас не здолати смерті. Помираючи з ним, з Ним і воскреснемо; в євангельській бідності і простоті знахдимо нетлінне багатство.

         Ще досі спить у темряві одуруний і обкрадений народ. Але щось невловиме змінилося в цім сні. Бо ,ледь-ледь чутна, долинає крізь нього звістка:”Христос воскрес!”

         Відкривається шлях перед кожним із нас, ким би він не був раніше і яких би помилок не вчинив. Відвалено камінь від печери, з Гробу вже сяє нам Сонце Правди.

Нехай же Його життедайне світло допоможе нам рішуче й певно перейти вирішальний рубуж:    відфальшивого страху — до сміливог вибору,

                від прихованого безбожництва — щирої віри,

                від матеріалістичного песимізму — до християнської радості,

                від ворожнечі - до примирення.

                Не бійтися! 

                Радуйтеся!

Христос воскрес! - Воістину воскрес!