Хай не така, яка була я,-

Але із подихом дерев

У себе думи їх вбирала,

Аби розвіять серця цем.

Я повнилась духмяним  садом,

Немов повітря в ранній час,

Була грозі і сонцю рада,

Сміялась, плакала не раз.

          Цими рядками можна досить чітко описати романтично-ліричну природу душі поетеси - Людмили Анатоліївни Добровольської. Знайомлячись із збіркою поезій «Невипита любов» мабуть майже кожен не байдужий читач, що пропустив твори поетеси не тільки через свою свідомість, але і через своє серце разом з поетесою і сміялись, і плакали не раз.

           Поезія Добровольської просякнута тонким ліризмом, юнацьким романтизмом та закоханістю. Ці почуття може настільки чітко висловити тільки ніжне і тендітне жіноче серце. Життя у всій його красі, закоханість і палка любов, зустрічі і розтавання, мрії і реальність, сум і радість, всеохоплююче щастя – переплелися у творах Добровольської і вилилися на сторінки «Невипитої любові». Слідкуючи за процесом народження віршів, їх хронологією, змістом і насиченістю почуттів, можна порівняти з процесом приготування вина. Адже зібравши виноградні грона, вичавивши з них сік, залишають сік зброджуватись ждучи визрівання вина. Таким самим чином народжуються і вірші. Адже спочатку поет переживає певні події, отримує від них в своєму серці почуття, а почуття, як виноградне сусло через певний час складаються в  слова утворюючи п’янкий аромат вірша.

Назва збірки «Невипита любов» мене надихнула на роздуми, малюючи в уяві певні образи. «Невипита любов» переді мною предстала в образі великої кришталевої чаші, по вінця наповненої незвичайної, чарівної, рідини. Іспиваючи з неї переповнюєшся неймовірно-невимовними відчуттями то любові, то розлуки, то радості, то печалі. І скільки б ти не пив з неї, тобі все більше здається, що чашу цю до кінця допити неможливо. Оп’янілий від віршів, перебуваючи в ейфоричному стані почуттів, заглиблюєшся в себе, замикаючись в своєрідному просторі де лунають мелодії романсу. Цей стан приблизно подібний до алкогольного сп’яніння, але звичайно в філософському значенні.

Розглядаючи з філософського погляду чашу невипитої любові порівняв її з чашею наповненою колекційним вином в приготуванні якого без магії аж ніяк не обійшлося. Тому далі «Невипиту любов» я буду порівнювати з вином. Адже, як і в коханні у вині міститься спокуса, і не тільки від вина буває сп’яніння, але іноді і від кохання.      

Я для себе збірку «Невипита любов» умовно розділив на три розділи. Перший розділ - це 1970- 75- ті роки. Цей період творчості юної, шістнадцятилітньої дівчини, яка здавалось би тільки ось нещодавно ходила з мамою на десятихатки де захоплено при світлі керосинової лямпи читала досить дорослі, здавалося б незрозумілі для дитячої свідомості книжки, а зараз юна леді, яка ще не зовсім впевнено робить перший крок в доросле життя, по-юнацьки, але начебто з досвідом дорослої людини пише вірші про юність, про сонце, про весну, про любов, а точніше кажучи про терзаюче душу справжнє кохання. Цей розділ подібний до ще не зовсім дозрілого, але напрочуд вишуканого вина.  

Другий умовний розділ – це 1975-79-ті роки. Це роки молодої дівчини котра експресивно переживає кохання, біль і душевний сум пов’язаний з розлукою, з нерозділеною любов’ю. В коловороті життя поетеса віддаючись душевним переживанням виходить за рамки простору і часу залишаючись на одинці з коханням, очікуючи «милого з дороги» з запитанням, що лине з глибини душі: «Без кохання вічного людині як прожити на оцій землі?!.». З сумом констатуючи: «Вересень рудий іде до мене, а тебе і досі не стрічав…». В пошуках кохання начебто вигукуючи «Озвися, де ти є, жаданий, де тебе в цім світі віднайти?». Томлячись без кохання, шукаючи тихої пристані, тепла, ласки та любові, висловлюючи душевну біль і відчай:

 Ти зірвав мої тугі вітрила –

Я стаю безсилою без них.

Досі, ніби птаха легкокрила,

Я літала – і дзвенів мій сміх.

 А тепер, мов трісочку, гойдає,

У життєвім морі ураган,

Та любов твоя, любов безкрая,

Може розігнати цей туман…

            І все ж любов, яка все прощає, любов, що не втрачає а ні краплиночки надії в серці поетеси виливається в рядки:

Я люблю. І що б там не було,

Скільки б ще віків не пропливло,

Скільки б часу ти не проблудив, -

Я чекатиму. Вертайсь. Прийди!

            Витончений смак творів цього розділу за своїми характеристиками подібний до смаку шампанських вин високої якості. Адже вони є вибухово-експресивними, оп’яняючими читача почуттями кохання і паралельно навіюючи на серце біль розлуки.

            Третя частина збірки – це 1995- 2010 роки. Це життя коханої жінки, матері і бабусі. Це життя дорослої повністю свідомої людини, котра переймається проблемами суспільства, більш тверезо оцінює цінності кохання, переходячи від юнацького романтизму до зрілого сприйняття оточуючого середовища і якоюсь мірою песимізму. Це вірші присвячені не тільки природі і душевним переживанням, але і великій вітчизняній війні, і пам’яті жертв ЧАЕС, і Корнинській школі котрій присвятила поетеса багато років свого життя. Та смак кохання в віршах не зник, але отримав присмак не просто визрівшого вина, але вина багатьох років витримки.

Вже замела завія сніжна

Шляхи, де поросла трава,

Але любов бентежно-ніжна

І досі в згадках ожива

 Минають дні росою вмиті,

А я їм все подяки шлю:

Їх той стріча на білім світі,

Кого так трепетно люблю…

            Цей третій розділ досить гармонійно поєднує в собі букет різноманітних почуттів, аромат професійно підібраних слів, відчуття свіжості, як після дощу в літню спеку і легкий осінній смуток.

Цей симбіоз нагадує аромат вина «Монте Руж» - вина кохання. Для поціновувачів вишуканого вина завжди насолоду доставляє, коли «ллється істина в кришталь», а для мене особисто насолоду доставила можливість випити ковток неповторних відчуттів кохання із налитої Вами до краю чаші «Невипитої любові».

            Бажаю і надалі плідно працювати на винограднику творчості, виготовляти тільки марочне вишукане вино відбірних сортів, давати куштувати всім не байдужим до поетичного слова людям. А на наступну презентаційну дегустацію знову запросити всіх нас. А найголовніше хотілося б побажати, щоб наші діти і онуки також скуштували ці добірні сорти вина, але вже з багаторічною витримкою, а це як нам відомо не тільки додає особливого смаку, але і цінності. Хочеться вірити, що наші нащадки достойно оцінять Вашу творчість.