За Візантійською традицією початком церковного року – Новоліття - вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Нікейському соборі та, згідно з переданням, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його хрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божого) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Завіту.
Вибір дати був пов'язаний із тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день юдейського свята жнив, що святкували з 1 по 8 вересня.
Установлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Початково Костянтином I було встановлено дату новоліття 23 вересня — датою народження першого римського імператора Октавіана Авґуста і лише в 462 було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.
Як і у більшості давніх народів, початок Нового року в Київській Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове Літо».
Із прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу.
Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня відповідно до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від «Створення світу». Перенесення було узаконено московським митрополитом Феогностом, а остаточно постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року, 1 вересня затвердив імператор Іоанн III. У цей рік церква відзначала 7000 років від «сотворення світу» й очікування кінця світу набули широких масштабів.
У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового». Ця система трапляється в українських літописах того часу.
За Візантійською традицією початком церковного року – Новоліття - вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Нікейському соборі та, згідно з переданням, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його хрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божого) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Завіту.