Це було за царювання нечестивого імператора Лікінія, жорстокого переслідувача християн, який наказав, щоб усі воїни імператорських полків складали жертви ідолам. Агріколай, воєначальник вірменського міста Севастія, також затятий поборник ідолослужіння, ревно взявся виконувати наказ кесаря.

У ті часи християнська віра поширилась настільки, що і в лавах імператорських полків були християни, а серед них — сорок звитяжців з Каппадокії. Вирізнялися вони стійкістю, мужністю й непереможністю у справах ратних, а Киріон, Кандід і Домн ще й знанням Божественного писання.

Прикликав їх до себе Агріколай і заявив:

Як у битвах були ви всі стійкими й хоробрими, тож і нині будьте такими: принесіть з доброї волі жертву богам, аби не піддатися мукам.

Воїни відповіли на це:

— Коли ми, як ти сам про це свідчиш, мужньо билися за царя земного, то, поставши за Царя Небесного, ми здолаємо твою злість.

Агріколай мовив, що в них є дві можливості: принести язицьким богам жертву і отримати за це великі почесті, або ж, у випадку непокори, на них, позбавлених військового звання, чекає безчестя. Кинувши до темниці, він дав їм на роздуми термін до ранку.

Увійшовши до холодної, воїни схилили коліна й почали співати псалом 90:

— Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться...

Потім вони склали молитву, за нею знову проспівали псалом. Керував співом святий Киріон; А опівночі вони почули голос Господа, Який явився до них.

— Хороший початок волевиявлення вашого, а хто витерпить до кінця, той спасенний буде.

Ці слова Господа чули усі і охопив їх жах, який потім перемінився на неземну радість.

 Ранком Агріколай викликав з темниці воїнів

— Чимало воїнів у кесаря, — мовив він, — але жоден з них не зрівняється з вами  ні мудрістю, ні красою, тож не робіть ні¬чого такого, щоб любов моя до вас не перетворилася на ненависть, від вас бо залежить, чи зберегти мою любов, чи накликати на себе ненависть.

Святий Кандід на це зауважив, що ім'я воєначальника цілком відповідає його суті, бо воно походить від двох слів: дикий і улесливий, а оскільки його любов чи ненависть ціл¬ком залежить від них самих, то вони обирають його ненависть, бо лише у Бога вони про¬сять милості, а прихильність жорстокої людини і ворога Бога не потрібна їм.

Воєвода наказав закувати їх у кайдани і знову кинути до темниці.

Цілий тиждень воїни знаходилися в казематі, проводячи дні і ночі в молитвах і співах псалмів, а Агріколай чекав на князя Лісія, що мав широкі повноваження. Як тільки князь приїхав, сорок святих ратоборців стали перед ним.

По дорозі святий Киріон наставляв своїх содружинників не боятися, бо завжди у боях їм допомагав Бог, а одного разу, коли з усього війська залишилося тільки їх сорок, то, вознісши до Господа слізну молитву, вони здолали ворогів, причому жоден з них навіть поранений не був. Тоді цих ворогів було багато. Нині їх три — сатана, Лісій і Агріколай, а точніше, ворог один — невидимий. То невже він переможе таку славну і численну дружи¬ну. Вступаючи в бій, вів далі святий Киріон, ми завжди співали: «Боже, в ім'я твоє спаси мене і силою Твоєю допоможи мені. Боже, почуй молитву мою і вислухай слова уст моїх. Бо чужі повстали на мене і сильні шукають душі моєї, і не мають вони Бога перед собою...»

І співали воїни псалом 53 від темниці до місця судилища, на яке зібралося чи не все місто.

Князь Лісій, подивившись на них, визначив для себе, що такі воїни гідні високих звань і почестей і запропонував їм ці почесті й дари дорогоцінні, аби тільки скорилися і склали пожертви ідолам. А в разі відмови їх позбавлять військових звань і піддадуть тортурам.

— Забери від нас військове звання, — сказав святий Кандід, — та й самі тіла наші, бо немає для нас нічого дорожчого й почеснішого за Христа Бога нашого.

Лісій засудив їх до побиття каменями, та святий Кандід зауважив, що помста не забариться.

Так і сталося — всі камені, які вірні слуги Лісія і Агріколая кидали у святих, оберталися проти них самих. А коли кинув камінь сам Лісій, то розбив Агріколаю вуста. А святий Киріон мовив:

— Ті, що борються з нами, знеможені й посоромлені, воістину: «меч їхній увійде в їхнє ж серце і луки їхні поламаються» (Пс.36).

Лісій же вигукнув, що святим допомагає якась чарівна сила, на що святий Домн засвідчив іменем Христа, що не чари, а Бог допомагає їм, це Його сила вкрила ганьбою безсоромні обличчя мучителів.

Звелів князь Лісій відвести ратоборців до темниці, щоб придумати, як вчинити з ними, а святі воїни заспівали псалом 122: «До Тебе, що перебуваєш на небі, зводжу очі мої. Як очі рабів звертаються до рук господарів їхніх...так і очі наші — до Господа Бога нашого, аж поки помилує нас».

Після молитви вони знову сподобилися підбадьорення звище, почувши о шостій годині ранку голос Господа, Який з'явився до них: «Хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе». І закликав їх Господь дерзати й не боятися мук короткочасних — вони пройдуть скоро, а постраждалих чекають вінці.

Наступного ранку святі ратоборці знову безстрашно заявили нечестивим суддям:

— Робіть з нами, що хочете, ми — християни і вклонятися ідолам не будемо.

Святу чотиридесятницю зв’язали і відвели до озера поблизу Севастії.

Була зима, знявся сильний сетер, і вдарив мороз, а сорок оголених святих воїнів стояли в озері. Довкола чатувала сторожа. А щоб звабити святих воїнів, поблизу озера мучителі влаштували лазню, яка обіцяла тепло й допомогу кожному, хто, знемагаючи від морозу, згодився б вклонитися ідолам. І о першій годині ночі, коли, здавалося, мороз дійшов краю, один із сорока вибіг з води і кинувся до лазні. Але ледве став на поріг, тільки-но відчув тепло, як розтанув і впав мертвим.

Святі заспівали хвалу Господу, а один сторож роздумував, що ж воно таке сталося: людина, мов той віск, розтопилася від тепла, але роздуми його урвало світло, що засяяло з неба о третій годині ночі. Воно розтопило кригу, зігріло воду. Стражник глянув угору і побачив пресвітлі вінці, які сходили на голови святих. їх було тридцять дев'ять. І тоді збагнув він, що той, хто побіг до лазні, не удостоєний мученицького вінця. Тоді він розбудив сторожу, а сам, скинувши весь одяг, нагий побіг у воду з криком: «І я християнин!» Приєднавшись до гурту, він підніс свій голос до Бога, прохаючи зарахувати і його до сонму мучеників, дозволити постраждати з ними і, пройшовши випробування, стати гідним Його.

Отак відновилося число мучеників, місце того, хто зневірився, зайняв тюремний охоронець, так само як Савл, що гнав Церкву, став апостолом Павлом, а місце зрадника Юди зайняв Матфей.

Святий Киріон мовив: «Хто Бог великий, як Бог наш?! Ти єси Бог, що твориш чудеса».

На ранок, коли мучителі побачили сорок святих живими й неушкодженими, а між ними ще й тюремного охоронця, гнівом запалали серця їхні. І повели зв'язаних святих до міста, де судді наказали перебити їм молотами гомілки.

Коли почалася ця дика нелюдська кара над святими, мати наймолодшого з них — Мелітона, побоюючись, щоб її син не злякався і не знеміг під час мук, стала обіч, з любов'ю дивлячись на нього, і втішала словами:

— Сину мій солодкий! Потерпи ще трохи і будеш досконалим, не бійся, чадо, Христос допомагає тобі.

Святі мученики, пересилюючи страшний біль від переламаних гомілок, продовжували співати псалми: «Душа наша, як пташка, вирвалася з сітки тих, що ловили. Сітка розірвалась, і ми спаслися».

І вимовивши «амінь», вони віддали душі свої Богу, і тільки один Мелітон, якого все ще втішала мати, ледь дихав. Слуги склавши на колісниці тіла загиблих, повезли їх на спалення, залишивши тіло Мелітона в надії, що буде жити.

Але благочестива мати, побачивши конаючого сина, взяла його на плечі і пішла услід за колісницями. А як помер він на руках матері, то вона власними руками поклала тіло сина до тіл його сподвижників.

Коли відпалало вогнище, ненаситні кати вкинули кістки мучеників до річки, аби не поклонялися їм християни. Але на третій день воїни з'явилися уві сні єпископові Севастії блаженному Петру і попросили дістати їхні останки з ріки, що він і зробив, поховавши рештки тіл героїв в чесному місці.

Імена ж їхні залишилися нащадкам: Киріон, Кандід, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євник, Валент, Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоан, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггій, Аетій, Флавій, Акакій, Екдит, Лісімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Домитіан, Гай, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон та Аглай.

За святителем Димитрієм (Ростовським)