Німчук Василь Васильович — доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент АН України, автор понад 250 наукових праць з проблем історії української мови, історії української літературної мови, української діалектології, ономастики, термінознавства, контактів української мови з Іншими мовами, історіографії української лінгвістики, старослов’янської мови. 1985 р. відзначений премією імені І. Я. Франка Президії АН України як один з авторів і відповідальних редакторів чотиритомного видання «Історія української мови».
Через нестачу в фотонабірному шрифті літери «ѣ» («ять») тут і надалі замість неї надруковано літеру «ъ»
Істотним джерелом виникнення і становлення екзистенційно орієнтованої християнської антропології слід визнати богословсько-філософські погляди апостола Павла.Говорячи, зокрема, про антропологію апостола Павла, слід виділити ті головні моменти, які можуть здаватися незвичайними і відмінними від традиційних для язичництва уявлень про людину. Водночас християнство зазнало неабиякого впливу з боку давньогрецької філософії, а найперше від так званого ідеалізму Платона. Ці впливи були природнім явищем внаслідок переміщення центру тяжіння християнства з Палестини в елліністичний світ. Для цього світу був характерним дуалістичний погляд на людину. Умовно кажучи, грецький дуалізм можна охарактеризувати давнім висловом "soma sema”, в перекладі "тіло – гріб, гробниця”. Гріб чого? Гріб душі. Тіло і душа сприймаються як дві різні субстанції. Душа – вічна і батьківщина її – світ ідеальний. Тіло – тимчасове, матеріальне і є джерелом страждань душі. З цієї точки зору було неможливим, а навіть ганебним воскресіння тілесне, що й було висловлено в Афінах (Дії 17, 32), а також в Коринфі (1 Кор. 15, 35). Головною причиною нерозуміння греками апостола були різні антропологічні погляди.
Отці і Вчителі Церкви не цурались науки, а залюбки користувались всім, що було споріднене християнській істині, часто доказуючи або пояснюючи істини віри звертались за допомогою до діалектики, філософії, історії, природознавства, антропології та інших наук. Використовували наукові факти, для підтвердження християнських істин. Користуючись мовою і методами філософії для побудови християнської думки святитель Григорій Богослов строго попереджав всіх, хто виявляв неповагу до вченості[27]. Він хвалив святителя Василія Великого за те, що той досконало володів діалектикою, з допомогою якої легко спростовував філософські погляди противників християнства.Митрополит Філарет (Дроздов) писав: "Віра Христова не ворогує з істинним знанням, бо вона не в злуці з невіглаством”[28]. Істинна наука не може суперечитиБіблії. Безумовно, багато в науці може залишатись незрозумілим, помилковим в силу обмеженості людського розуму, неточності наукового досліду, тому жодну наукову теорію Церква ніколи не відстоювала, як свою. Визнаючи користь науки і філософії, для християнства котрі розширюють кругозір і роблять мислення більш дисциплінованим і гнучким, Святі Отці однак категорично заперечували можливість розумового пізнання Бога. Вони відкидали філософію, як метод релігійного пізнання. Святитель Григорій Палама писав: "Ми нікому не забороняємо знайомитись з світською освітою, якщо він цього бажає… Але ми нікому не радимо віддаватись їй до кінця, і абсолютно забороняємо очікувати від неї будь-якої точності в пізнанні божественного вчення про Бога. В світських філософів, є багато корисного, подібно, як в суміші меду і цикути; однак потрібно сильно застерігатись, бо відбираючи від суміші мед можна випадково випити цикуту”. Богослів’я базується на одкровенні, а філософія – на ідеях і постулатах. Богослів’я походить з факту, повнота котрого є в Христі[29]. Численні Святі Отці і Вчителі Церкви, отримавши класичну освіту, з повагою відносились до науки і філософії, вважаючи їх корисними підготовчими засобами для розуміння Божественної Премудрості. Наприклад, Климент Олександрійський вважав, що філософія має бути "служницею” віри: філософія потрібна грекам заради праведності, до приходу Господа, і навіть тепер вона потрібна для розвитку істинної релігії, як підготовча дисципліна для тих, хто приходить до віри за посередництвом наглядної демонстрації… Вона була "вихователем” еллінізму до Христа, як Закон для Євреїв[30], "тому Закон був вихователем, який вів нас до Христа, щоб нам виправдатись вірою; коли ж прийшла віра, ми вже не під вихователем” (Гал. 3, 24). Подібних поглядів притримувався Іустин Філософ, вважаючи, що розум і Одкровення не протилежні і не чужі одне одному: "Ми маємо дещо подібне з існуючими поважаними поетами, і філософами, але повніше і достойніше – це Бог” (Св. Іустин Філософ. Апологія 1, 20). Св. Іустин першим із християнських мислителів користувався науковим методом і мовою філософії для захисту християнських істин. Оріген радить своєму учневі Григорію (майбутньому єпископу Неокесарійському) при ознайомленні з світськими науками не опускати, а з глибокою вірою і уважністю вивчати Писання. Тоді відкриється для нього глибинний, захований для багатьох його зміст.
Християнська філософія як засіб захисту віри і її бачення людини: православний, католицький та протестанський підходи
Для християнської філософії, як і для екзистенційної філософії, головною проблемою є проблема людського буття.
Зокрема, християнська релігія і, базована на ній, філософія, за тривалий період свого існування накопичили багато різноманітних способів осмислення природних і соціальних явищ, тому вони, безумовно, є одними із фундаментальних джерел цінностей та орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширенішими серед них є "позатілесність” та "містичне прозріння”. Перший є спробою умоглядно вийти зі свого індивідуального тіла, звільнитися від тілесності та побачити навколишній світ ніби збоку, відкриваючи тим самим причетність особистого буття до змісту всесвітньої цілісності. Другий – заглиблення у власне "Я”, подолання межі із зовнішнім світом, злиття з потоком світових подій. Зрозуміло, що осмислення цих методів потребує спеціальної підготовки та відповідних умов. У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обґрунтування та захисту релігійних вчень про Бога, його якості, ознаки та властивості, а також комплекс доведень істинності догматики, релігійної моралі. Теологія як одна із форм вираження релігійної свідомості має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від філософії.
Людське мислення не визнає ані часових ані географічних меж, бо визначається категоріями позачасовості та позазнаходжуваності, й підпорядковується лише законам вічності.
Усе, що ми бачимо навколо себе: небо, сонце, місяць зорі, хмари, землю, на якій живемо, повітря, яким дихаємо, і все, що на землі: траву, дерева, гори, річки, моря, рибу, птаство, звірів, тварин, і , нарешті, людей, тобто нас самих, – усе це, згідно з вченням Церкви, сотворив Бог[1]. "Загадка творіння прихована, – стверджує російський мислитель Ф. М. Достоєвський, – в самій людині; і вирішити це питання означає вирішити питання про Бога”[2]. "Світ, – пише преп. Максим Сповідник, – складений з видимих і невидимих створінь, уподібнюється людині, а людина, складена з душі і тіла, іменується світом. Людина, мікрокосм, окраса світу, центр всесвіту, в ній зібрані в єдино видима і невидима природа”.
Активная дискуссия, развернувшаяся в Украине вокруг концепции «Русского мира» говорит о том, что понимать ее можно совершенно противоположено. Для кого-то «Русский мир» – это утрата национальной идентичности украинского народа и его европейских устремлений. Но, на самом деле, концепция не противоречит ни тому, ни другому, считают эксперты. Более того, именно «Русский мир» может стать инструментом, при котором страны Евросоюза смогут избежать потери своей христианской идентичности.
Первый эту идею высказал священноигумен Русской Православной Церкви Филипп (Рябых) в своей статье «С чего начинается Русский мир, а с чего Римский». Идеи, высказанные в статье, поддержали и в Украинской Православной Церкви.
Інтерв’ю з архимандритом ЙОВОМ (Гечею), доктором богослов’я, кліриком Вселенського Патріархату, про православне монашество у світі
— Як загалом виглядає монаше життя в українській діаспорі, серед православних? Які тенденції?
— На жаль, в українській православній діяспорі досі не існує жодного монастиря. В Канаді покійний митрополит Іларіон (Огієнко) вважав, що для Церкви необхідні три речі: богословська школа, церковне видавництво і монастир. Якщо йому вдалося організувати в Канаді богословську школу та видавництво, то з монастирем нічого не вийшло. В Канаді в другій половині ХХ ст. жив ігумен Лаврентій (Кубин), син українських емігрантів. Він часто їздив на Афон і зібрав чудову колекцію афонських ікон, яка тепер зберігається при Консисторії Української Православної Церкви в Канаді. Він дуже старався заснувати український православний монастир, але йому не вдалося зібрати братію. Треба сказати, що монашество в той час не було дуже популярним серед української діяспори.
Примечание редакции «Церква.info»: В публикуемый текст, в сравнении с первоисточником, внесены уточняющие авторские правки.
«Портал-Credo.Ru»: В СМИ появились первые сведения о документах, принятых Собором первенствующих патриархатов и автокефальной Церкви Кипра, прошедшим на днях в Константинополе. Как бы Вы прокомментировали эту информацию? Насколько принятые этим Собором решения весомы? Ведь они приняты Собором, в котором приняли участие всего пять Церквей?
