Сьогоднішня стаття присвячена великому християнському святому, подвижнику, прозорливому старцю, преподобному Серафиму Саровському чудотворцю (в миру Прохоров Ісідорович Мошнін 1754-1833р.).

Життя таких великих людей, як преподобний Серафим, служить натхненням любові, віри, надії, смирення у мільйонів віруючих людей різних часів. В наш час, на превеликий жаль люди почали забувати імена цих героїв. Думаю мало для кого з сьогоднішньої молоді про щось говорить ім’я Серафима Саровського.

Зате у 19 столітті Серафим був надзвичайно популярним. Слава про нього лунала по всій тодішній Російській імперії, звідусіль до ньогоу Сарівську пустінь¹ стікались тисячі людей, щоб почути життєві настанови, поради, зцілитись від хвороб. І Серафим нікому не відмовляв у допомозі, всіх людей, які приходили до нього він зустрічав ласкавими словами: "Радість моя !” Та низько кланявся у ноги, незалежно від того, хто перед ним стояв, чи то шляхетний граф, чи багатий поміщик, чи простий бідний кріпосний селянин.

Велику частину свого життя провів Серафим у строгому пості та неперервних молитвах, живучи відлюдником у лісі, на деякій відстані від Сарівської пустіні, лише раз на тиждень, в неділю, відвідуючи монастир, щоб забрати порцію сухарів чи квашеної капусти. Цим невеличким пайком та тим, що він сам виростив на своєму огороді, (який він влаштував коло своєї келії, у лісі), і жив, проводячи весь час за заняттями Ісусовою молитвою, читанням Святого письма та фізичною працею по огороду. Частину своїх харчів, він віддавав лісним жителям, птахам, які його дуже любили, і навіть за легендою, кормив з руки ведмедя.

Якось з ним сталася халепа, серед місцевих селян ходили злі чутки про ніби то багатих паломників, що приходять до нього за духовними настановами і залишають йому великі пожертви. Троє селян вирішили пограбувати святого. Вони застали його у лісі, коли той з сокирою в руках рубав собі дрова. Серафим був досить міцної тіло будови, та маючи ще до того ж в руках сокиру, міг цілком успішно оборонятись від нападників. Але не став цього робити, він спокійно поклав сокиру на землю і сказав зловмисникам, "Робіть, що вам треба” Один з них взяв сокиру і що сили вдарив Серафима по голові. Від удару він знепритомнів і його поволочили до келії, нещадно побиваючи. Увірвавшись в келію грабіжники очікували знайти великі багатства, але переривши все верх дном, знайшли лише ікону та кілька картоплин з городу. В цей момент їх охопив великий жах та сором за свій вчинок, і вони втекли геть, так нічого і не взявши. Прийшовши до тями Серафим з великим трудом прийшов побитий та покалічений у монастир. Його рани були не сумісні з життям, йому проламали череп та завдали ще кілька смертельних ран. Те, що він вижив, вже само по собі було справжнім чудом. Після того 5 місяців Серафим провів у монастирі, одужуючи від завданих ран. Тих злочинців скоро спіймали і здавалось ніщо не врятує їх від розправи правосуддя. Однак їх врятував сам святий Серафим, який ніколи ні на кого не тримав зла. Він прилюдно об’явив, що якщо його кривдники будуть покарані, він назавжди покине Сарів. І в результаті тих селян відпустили, не завдавши їм жодних покарань, проте за свій злочин вони все таки заплатили, бо невдовзі пожежа вщент знищила їхні будинки. Ці селяни розкаялись і потім вже як богомольці приходили до святого Серафима, просячи вибачення за свій злочин.

За свої духовні подвиги святий Серафим отримав від Бога дар прозорливості та зцілення. Всіх людей, що приходили до нього за порадами та настановами він бачив наскрізь, навіть потаємні думки кожного читав як відкриту книгу. Через то, таких людей як Серафим і називали – прозорливі старці². Тих хто приходив до нього у відчаї він втішав, хто був у тривозі він заспокоював, печальним він дарував радість, багатьом людям він допоміг своїм даром прозорливості. Так одного разу до нього прийшов селянин, в якого пропав кінь, який був опорою і годівником сім’ї, Серафим вказав селянину точне місце, де знаходиться той кінь, селянин пішов в те місце і забрав коня. Таких випадків було дуже багато. Число відвідувачів Серафима у свята подекуди сягало навіть 5 тисяч чоловік в день.

Коли Серафим кудись ішов, він мав звичку брати на плечі сумку, повну важких каменів. Коли його питали, навіщо він то робить, відповідав: "Томлю того хто томить мене” (Тіло часто томить дух, а він сумкою з важкими каменями томить тіло. Так розумію цей його вислів. І справді, коли тіло перебуває у фізичній втомі, дух літає високо. Православні і буддійські монахи добре знали це, через це фізична робота була обов’язковим атрибутом їхнього духовного становлення. В православній традиції ще є така практика як колінопреклоніння, якщо його зробити за всім правилами то це вийде нехила зарядка)

Помер преподобний Серафим 2 січня 1833 року у віці 79 років. Зранку в цей день, монахи зайшли в його келію і побачили Серафима стоячим на колінах перед маленьким вівтарем на якому була ікона Матінки Божої та молитвослів. Голова була опущена донизу, так ніби він спав, великий старець помер під час молитви. Святий Серафим не залишив після себе жодних записів, однак його повчання дійшли до нас через людей, які мали велике щастя на своєму життєвому шляху зустрітись з такою великою людиною.

У 1903 році, комісією святійшого синоду Православної церкви преподобний Серафим Саровський занесений до числа святих православної церкви. Кого зацікавила постать Серафима раджу почитати повну його біографію – Житие преподобного Серафима, Саровского чудотворца. Знайти її в Інтернеті можна наприклад тут. http://www.pravoslavie.ru/put/sv/seraphim_sarov.htm